– Мені не потрібна ця дитина після всього, що сталося… – говорив син. Та хіба ж дитинка у чомусь винна? 

Думала свою старість я проведу в колі дітей та онуків, натомість залишилась практично одна. Для усіх нас зараз настали непрості часи, а для мене. вже немолодої жінки, усе ще складніше. Ніколи б не подумала, що змушена буду забирати рідного онучка від його батька. 

Коли моя невістка завагітніла, усі дуже раділи, особливо мій син Андрій. З нетерпіння очікували на маленьке чудо. Однак разом з чудом прийшла біда. Надя раптово після пологів померла, ймовірно пішли якісь ускладнення. Андрій був прибитий горем і сина навіть бачити не хотів. Свекри взагалі ніби забули про онука, також важко переживали смерть доньки. 

Відповідно, з малесеньким онучком залишилась лише я. Андрій хотів віддати його, аби він не нагадував йому усе життя про горе. Однак я не дозволила синові цього зробити. Це ж моя кровинка, мій довгоочікуваний та улюблений онучок. Хіба ж дитинка у чомусь винна? 

Пошепки

На жаль, мене ніхто не підтримує. Відвернулась родина Наді, Андрій також бачити не хоче, а я боюсь, що сама в такому віці не впораюсь з дитиною. Нехай зараз ще не дуже важко, але в майбутньому, коли хлопчик піде в садочок чи школу, вже буду жінка похилого віку. Що мені робити я не знаю, однак залишати онучка не хочу… Буду старатись з усіх сил заради нього. Можливо колись на життєвому шляху трапляться добрі люди, які не засуджуватимуть, а допомагатимуть? А ще я буду молити Бога за навернення сина. Як вважаєте, чи покине ця туга його серце колись? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Soffi
Adblock
detector