Скільки житиму на цьому світі – завжди дякуватиму долі за такого сина!
Я його сама виховувала, чоловік нас кинув, як тільки живіт мій побачив. Так нам удвох важко було, що без сліз і не згадаєш. Одно Ілля плакав, хотів до тата, питав, чого він його не любить.
– Це він через мене від нас пішов, мамо? – запитав якось у мене син.
Як згадаю, аж серце кров’ю обливається! Та і грошей в нас тоді не було. Пам’ятаю, як копійки по хаті вишукували, аби хлібину та молока купити. Знайомі вже навіть казали, аби я малого в інтернат віддала. Мовляв, чого собі замолоду життя псувати.
Ох і сердита я тоді була на цих всіх порадників! Кожному в обличчя б плюнула! А замість цього взяла себе в руки.
Спочатку в нашому місті прибиральницею працювала, потім продавчинею пішла, коли досвіду набралась. А як Ілля мій трохи підріс – поїхала за кордон кращої долі шукати.
До сина рідко коли вирватись вдавалось, але грошима я його ніколи не ображала. Відкладала йому на квартиру, аби хоч він у таких злиднях не жив, як мені свого часу довелося.
Багато вже води з того часу утекло… От і вернулась я додому, взяла відпустку на два тижні.
– Максиме, поки я дома – давай тобі квартиру яку підберемо. Ще трохи і на двокімнатну в мене вистачить. Не в центрі, само собою… Але ж хоч щось, – сказала я сину одразу.
– Мені не треба твоїх грошей, мамо, – сказав син, наче від п’яти гривень відмовлявся, а не від власного житла!
– Як не треба? Ти що, здурів?! А для кого ж я їх заробляла, га? Для себе, чи що? Завтра ж ідемо квартиру дивитись! – розізлилась я.
– Я ще раз кажу: грошей у тебе не візьму. Поки ти працювала – я теж на місці не сидів. На двушку не вистачить, звісно, але на одну кімнату я вже назбирав. А твій заробіток на те і твій, щоб ти на себе його витрачала. Я сильний, молодий, зароблю собі ще, як треба буде. А ти така вже втомлена… Все життя спину гнеш на чужих людей! Лишайся вже вдома та живи на ті гроші. Я ж не маленький уже, пора й мені про тебе потурбуватись, – спокійно сказав син, не відриваючись від тарілки.
Цей день я ніколи в житті не забуду! Справжню людину я виростила. Сама! Без допомоги! Тому, дівчата, якщо ви думаєте, ніби без чоловіка у вас нічого не вийде – женіть ці думки від себе геть! І пам’ятайте: то не він вас кинув, а ви здихались від зайвого баласту.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Є тут жінки, які самі виховують діток? Діліться досвідом!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!