Мені ніколи не хочеться до своїх батьків, хоч вони заможні і все мені дали, машину на весілля подарували

Мої батьки – заможні люди, проживали ми разом у столиці, в них – простора квартира на Оболоні, прибутковий бізнес, а ще – заміський будинок біля озера. Моїм вихованням займалася переважно няня, яка паралельно готувала і прибирала вдома. Батьки більшість свого часу проводили на роботі, у відрядженнях або ж відвідували робочі заходи. Відповідно мною ніхто не цікавився, навіть в підлітковому віці я не знала з ким можна поговорити на делікатні теми. І мамі, і татові було достатньо знати, що мене нічого не турбує – здорова і цього достатньо. 

Всі друзі постійно заздрили моєму новому одягу та шикарним іграшкам, а ще – я часто відпочивала з батьками за кордоном, коли я вступила до університету, батьки придбали мені ще двокімнатну квартиру. Загалом я все одно відчувала вдячність за все, що я маю, оскільки в цьому саме їхня заслуга. Зараз в мене вже є своя сім’я, з Марком одружилася ще пару років назад, зараз виховуємо двох дітей в яких різниця лише два роки).

Познайомилася я з чоловіком ще під час навчальної практики, сам він родом з Київської області, хоча вже довгий час навчався в столиці. В чоловіка – звичайні батьки, окрім нього в них ще двоє дітей. Мають також власний будинок, автомобіль – загалом не бідні, однак не до порівняння зі статками моїх батьків. Зараз Марко ходить на роботу, ще він допомагає батькові з його сільськогосподарським бізнесом і ще трошки звідти має коштів. 

Я теж планую працювати, як тільки вийду з декрету, оскільки знаю чудово англійську, німецьку, ще й стажувалася за кордоном, хочу займатися перекладами. Ми навідуємо моїх батьків, з ними у нас спокійні стосунки. Мама обожнює онуків, однак завжди слідкує, щоб вони не накапостили: всюди ж дорогі килими, меблі. Ми приїжджаємо до них, вечерю приготує Катерина Іванівна – мами помічниця, просто сідаємо за стіл, вечеряємо, розповідаємо про свої справи і все.

Я люблю своїх батьків, однак приїжджати до них не дуже хочу, оскільки відчуваю, що вони не сумують за мною, за онуками. Їм абсолютно байдуже, як і було колись в дитинстві. До того і матір, і батько якісь схожі – вони абсолютно байдужі до духовного, зациклені лише на матеріальному. Навіть не знаю, чи вони кохають один одного, швидше – поважають. А от зі свекрами все по-іншому.

Пошепки

Для них кожен наш приїзд – це справжнє свято. Матір чоловіка накриває пишний стіл, ми смажимо шашлики, вони постійно обіймають мене, моїх дітей. А ще як приїдуть сестра-студентка чоловіка і його старший брат з родиною – то там такий гомін стоїть! Всі наперебій щось розповідають, готують, майструють…

Та й зі свекрухою Іванною Устимівною у мене чудові стосунки – це дуже щира та спокійна жінка, з нею можна поговорити про все на світі. Інколи я ділюся з нею більше, ніж з рідною мамою. Нарешті я відчула, що таке бути потрібною для батьків, оскільки не відчувала цього з дитинства. Люблю своїх батьків, однак наші стосунки – холодні. 

Їздити до свекрів – це завжди таке задоволення! 

Ось така моя історія… Мабуть, це не стандартна ситуація, але може хтось знайде у ній і себе.

Що думаєте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2
Adblock
detector