Ще зовсім нещодавно про мене ніхто навіть не згадував. Навіть найближчі родичі не цікавилися, як там у мене справи. А сьогодні мій телефон просто розривається від дзвінків. Я раптом стала цікава всій рідні і навіть маминим подругам.
Я б навіть втішилася, якби це був мій день народження. Втім, усе, що я від них чую — звинувачення. Рідня в унісон наполягає на тому, що на місці матері мені мій вчинок ніхто не пробачив би. З їхніх слів я зрозуміла, що зобов’язана тепер прийти до неньки, вклонитися, попросити вибачення і віддати їй ключі від власної квартири.
Ось такий цікавий початок. Зараз усе поясню.
До тієї миті я жила з бабусею. Вона у мене була вже дуже старенька, тож молоді робочі руки точно стали їй у пригоді. Я все розуміла і не жаліла для неї часу. Тож і квартира після її смерті залишилася мені.
Це викликало неабияке обурення у решти родичів і особливо у моєї матері. Вона ж законна спадкоємиця. Жаль тільки, що згадала про це після смерті бабусі.
Тепер усі вважають, що це був мій хитрий план, і я просто виманила у старенької житло. Однак я його купила. Усе чесно.
Ну хіба що не всю вартість квартири виплатила. Розраховувалася з бабусею упродовж п’яти років. А вона, знаючи, якою хитрою буває доля, про всяк випадок написала дарчу на мене заздалегідь.
За правилами угоди я повинна була виплатити всю суму за десять років. Усе, звичайно ж, трималося тільки на словах та обіцянках, тож я могла взагалі не виконувати ці зобов’язання. Втім, я — людина слова. Так і заносила бабусі гроші упродовж п’яти років. А далі саме життя веліло припинити. Тепер немає кому виплачувати.
З бабусею ми жили удвох. Я доглядала за нею, ходила за продуктами, поралася в домі, купувала ліки — робила все, про що та просила. Ніколи нічим не гидувала й не соромилася ніякої роботи. Старенька отримувала пенсію, але витрачала їх на рідню. Допомагала з весіллям, ремонтом, масштабними покупками. Усе йшло дітям. А витрати на життя я давала з власної кишені.
І тільки тепер, коли бабусі вже немає з нами, з’явилася моя матір. Вона раптом вирішила, що я їй щось винна. Якщо не хочу ділитися квартирою, то частину боргу тепер винна їй. Мовляв, оплати решту, яку не встигла віддати моїй мамі, і живи собі спокійно. Так моя ненька стала схожа на колектора. Вона постійно мені дзвонила, щоб нагадати про нову угоду, на яку я все ніяк не погоджувалася. Часом навіть під під’їздом мене чекала, щоб поговорити.
Я опиралася. Матір збагнула, що так у неї нічого не вийде, тому пішла іншим шляхом. Зараз вона всім розповідає, що я відібрала у неї законний спадок. Ще й виплачувати частину за нього не хочу.
Єдина людина, яка не піддалася таким маніпуляціям — моя сестра. Вона часто намагається пояснити мамі, що все законно і ніяких прав на бабусин дім та не має. Старенька взагалі не планувала переписувати щось на своїх дітей.
Решта рідних підтримують маму.
Я вже пояснювала, що бабця і так оплатила їй ремонт, відпустку; придбала нові меблі та побутову техніку. Цього мало? Мало, щоб погасити той уявний борг?
Моя ненька, як виявилося, жінка напрочуд вперта. Ніяк не можу її переконати. Намагалася навіть дорікати тим, що вона ніколи навіть не цікавилася життям бабусі. Зате, коли дійшло до спадку, з’явилася.
Усе марно.
І ще б нічого, якби вона всіх родичів проти мене не налаштувала. Вони мені тепер жити спокійно не дають. Зранку й до самої ночі телефонують і намагаються повчати. Постійно хочуть присоромити. Заявляють, що я невдячна, бо з рідною матір’ю так робити не можна. Змушують мене піти до неї, вибачитися і віддати ключі від бабусиного дому.
Є і лояльні знайомі, які пропонують продати нерухомість, а потім поділити отримані кошти. Тільки я ніяк не збагну, для чого мені щось продавати і комусь виплачувати те, що йому законом не належиться?
Так, я не встигла виплатити старенькій другу частину суми, однак ми жили за мій кошт. Та й нервів стільки пішло. З літньою людиною не так легко вживатися і миритися. А мені доводилося. Тому я вважаю, що нікому нічого не винна.
Чудово, що всі раптом згадали про стареньку, коли її можна тільки пом’янути. Однак ніхто не біг мені допомагати з побутом та доглядом за нею. Тоді вона їм не була потрібна. А зараз що? А зараз усі свої права знають. Молодці.
Зате я така погана і невдячна.
Життя у постійному стресі мені набридло. Я переїхала.
Бабусину квартиру продаю. Уже виклала оголошення в мережі. Втім, і тут не обійшлося без моєї мами. Вона якось дізналася про мої плани, взяла чималу суму в борг. Напевне, хоче в мене все майно викупити.
Тепер мені навіть номер мобільного довелося змінити, щоб мати не затьмарювала мені інших клієнтів. Покупців поки що не багато. Але я нікуди не поспішаю. Маю твердий намір продати житло чужим людям, а рідні не дістанеться нічого. Можливо, я й справді вчиню підло, але тоді про мене хоча б чутки правдивіші будуть.
Що Ви порадили б головній героїні?
Слід їй продавати єдиний спомин про рідну людину чи краще знайти спільну мову з матір’ю?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!