З моменту мого одруження минуло вже майже 6 років. Тоді я познайомився з чудовою дівчиною Марією. Наші стосунки розвивалися надзвичайно швидко. Вже за пів року ми поїхали на відпочинок й за місяць вона повідомила мене про те, що вагітна. Я був на сьомому небі від щастя й одразу запропонував їй одружитися.
Моя матір була проти такого серйозного кроку. Вона неодноразово повторювала, що нам потрібно ще пожити, притертися один до одного. Проте я просто не міг чекати. Я дуже сильно її кохав. Після весілля ми почали жити разом.
Поки Марія була вагітна, все складалося просто чудово. В нас було гарне сімейне життя, а потім народилася Софійка. У цей момент все змінилося. Моя дружина стала просто нестерпною. Вона постійно критикувала мене, сварила за недостатню кількість грошей. Дитина часто вередувала та плакала. Жити в таких умовах було просто неможливо.
Вже за пів року, Марія сама подала на розлучення. Я не став відмовлятися та переїхав на свою квартиру. Вирішив, що буду гарним батьком та платитиму аліменти. Доньку я бачив доволі рідко, проте цього мені вистачало. Софія була дуже вередливою, навіть істеричною дитиною. А вже за декілька місяців у квартирі Марії оселився якийсь чоловік. Тоді я все зрозумів: вона зустрічалася з ним ще до нашого весілля.
Знайомі порадили мені подати в суд позов, що дитина не моя, щоб звільнитися від батьківства та аліментів. Так нам призначили експертизу ДНК. На засіданні колишня дружина поводилася доволі дивно, а на аналіз взагалі не прийшла. Відповідно до цього, суддя задовільнив всі мої прохання. Виявилося, що Софія не моя донька.
Коли мати вирішила подзвонити Марії та запитати, чому та не прийшла на засідання, вона лише сказала: “Нарешті я вас позбулася”.
З того часу минуло вже 5 років, а я досі не можу побудувати нормальні стосунки. Мені важко довіряти жінкам, адже де гарантії, що така ситуація більше не повториться?
Що б ви порадили мені у такій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!