Мені соромно. Сім років тому я покинула дітей та чоловіка, довго не наважувалася вернутися, а зараз віддала б усе, щоб бути з ними – як тепер просити пробачення?0

А потім до повного щастя я ще й маленького братика отримала. Але коли мені виповнилося 13, тато покинув сім’ю. Йому набридла монотонність нашого життя, Ось він і пішо. Жаль, що я тоді не могла так само втекти з дому. Мама тоді зайнялася вихованням меншої дитини, а на мене всім знов було байдуже. Я почала прогулювати школу, знайомилася з різними компаніями і водилася з хлопцями. А в 16 років геть від рук відбилася. Мама ж своєю чергою тільки бідкалася. Казала, що своєю поведінкою я заважаю їй спокійно жити. Тепер я її прекрасно розумію. Сама б втомилася терпіти подібне. Але тоді я до такого усвідомлення ще не дійшла.

Я вирішила втекти з дому. Поїхала у село до бабусі. Ми з нею ніби непогано ладнали. Втім, час показав, що так було тільки тому, що ми рідко бачилися. Далі ми жили у її двоповерховому будинку. Моя старенька була доброю жіночкою. От я й вилізла їй на шию. Вона для мене робила все можливе, а я просто байдикувала. 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2

Копіювання з сайту заборонене. Авторські статті захищені DMCA.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector