Того ранку я поспішав на роботу. Вже за пів години мала розпочатися он-лайн конференція, яка вирішувала долю нашого підприємства. Тож коли побачив на зупинці потрібну маршрутку – дуже зрадів.
Ми рушили. Людей було дуже багато, повітря бракувало. Всі сидячі місця займали пенсіонери.
“От куди вони їдуть з самого ранку? Чому не поїхати на годину пізніше” – думав я.
На черговій зупинці увійшла вагітна дівчина. Вона ледве стояла на ногах. Неозброєним оком було видно, що їй погано.
– З вами все добре?
– Ні, мені здається, що я народжую.
Вона відповіла і схопилась за мою руку. Я почав кричати.
– Поступіться місцем, дівчині зле. Вона народжує.
Пасажири подивились на мене, та ніхто не поспішав вставати. Тут один огрядний дід сказав.
– То вона обманює. Знаємо таких. Ніхто не хоче поважати старих!
– Та ви що? Чи не бачите, що ледве стоїть.
Пенсіонери почали між собою обговорювати, яка тепер погана молодь. Усе це почув водій. Він вигукнув.
– Що у вас там сталося?
– Дівчина народжує.
– Шановні пасажири, мушу повідомити, що наш маршрут дещо зміниться.
Люди почали гомоніти, та я зрадів. Жінка досі стискала мою руку. Я підтримував її. Врешті одна бабуся все ж встала і покликала нас.
– Нехай сідає, від цих дідів не дочекаєшся розуміння.
Водій їхав дуже швидко. За кілька хвилин ми були вже біля пологового будинку. Я вийшов з маршрутки з вагітною. Водій нам допоміг і провів до дверей. Там нас зустріли медики.
Скажу чесно, того дня на роботі сидіти я вже не міг. Все думав, як там все склалося, чи пройшли пологи нормально. На вечір поїхав у пологовий.
– Ви до кого?
Тут я зрозумів, що навіть імені вагітної не знаю.
– До дівчини, я зранку її привів.
– Її звуть Оксана.
Я озирнувся і побачив того самого водія маршрутки. Він також переймався, тож, коли звільнився – поїхав в пологовий. Виявилось, що Оксана народила здорового хлопчика. Якби ми її не привезли – сталося б страшне. Раптом до нас вийшов молодий чоловік:
– Оксана – моя дружина. Вона дуже вам дякує! І я також. Чи не погодитесь ви стати хрещеними Назарка?
Ми погодились. Як інакше? Тепер дружимо з Оксаною і її чоловіком. Вони дуже цікаві. Ніхто не знає, що б сталося, якби ми тоді не були в маршрутці чи водій зреагував інакше. Дивовижний випадок. А у вашому житті колись таке траплялося?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!