Я познайомилася з майбутнім чоловік ще на першому курсі. Згодом завагітніла. Я не хотіла так рано народжувати, але мене вмовила свекруха — Таїсія Борисівна. Вона сиділа з малюком, коли я була на парах, та не спала ночами під час моєї сесії. Коли свекруха працювала з Дениском сиділа наша сусідка.
Мені було дуже соромно сидіти на шиї у матері, але Віктора все влаштовувало. Я ж намагалася підробляти у вільний час. То листівки роздавала, то курсові писала. Коли я дала свекрусі свою першу зарплату — 350 грн, вона розплакалася та поцілувала мене.
Згодом я перевелася на заочне відділення, і тоді стало трішки легше. Дениска віддали в садок. Ми зі свекрухою вдвох заробляли на нашу сім’ю, а Віктор насолоджувався життям. Інколи він днями не приходив додому.
– Потерпи, він молодий ще, дyрне в голові, це пройде. Потерпи, рідна – гладила мене свекруха по голові.
Так і сталося. Після інституту чоловік заспокоївся та пішов на роботу. Моя свекруха допомогла мені, коли захворіла моя мама. Згодом вона вмовила чоловіка-алкоголіка продати свою велику квартиру та купити дві менші. Згодом вона записала нас двох у квартиру, а не тільки свого сина. Ми переїхали від неї, коли дитині вже було 8 років.
– Ви – молоді, вам удвох час проводити треба – з посмішкою вона забирала внука.
Згодом на фабриці, де працювала свекруха, було скорочення. Я одразу домовилася у себе на фірмі, щоб її взяли на роботу. Влаштували завгоспом. Працювалося нам вдвох добре. Раптом чоловік заявив:
– Ми розлучаємося. Збирай свої речі. У мене інша і вона чекає дитину.
Таїсія Борисівна не могла пережити цього горя. Вона кричала на Вітю, потім вмовляла його. Потім заспокоїлася і промовила:
– Роби що хочеш. Але залишити внука на вулиці я тобі не дозволю!
За наполяганням свекрухи, відбувся обмін – я віддала чоловікові половину квартири, яку купив нам його батько. Вітя, натомість, відписав на мене і сина свою частку в квартирі своєї матері, яка дісталася йому при приватизації.
Так ми і стали жити зі свекрухою знов у разом, а Віктор з новою дружиною. Згодом вона народила дитину й свекруха пішла на виписку. Ще ніби відпрошувалася перед тим:
– Ти не образишся? Точно? Якщо хочеш, я можу не ходити.
– Та не говоріть такого. Це ж ваша онука. Звичайно, ідіть!
– Дурак мій Вітька! – обняла мене свекруха.
Згодом мене підвищили і зараз я повністю утримую сім’ю. Мама мого колишнього чоловіка стільки сил вклала в нашу сім’ю, вона стільки зусиль доклала, щоб поставити нас з Вітею на ноги, що мені здається, що б я не зробила – цього буде мало. Завжди мало.
Що ви думаєте з цього приводу?
