З Петром я познайомилася в університеті. Двоє студентів з невеличких сіл приїхали підкорювати столицю. Звісно, плани у нас були ого-го які амбітні. Відкрити власний бізнес, купити квартиру або дві. Подорожувати світом та заробляти мільйони.
Однак, мрії не здатні здійснюватися в ту ж секунду, на жаль. На 1 курсі почали працювати. Петя влаштувався на місцевий завод механіком, я писала курсові та дипломи на замовлення. Платили копійки, але це краще, ніж нічого. Не могли собі дозволити розкішний одяг, все купували на секонд-хендах чи в друзів зичили.
Після закінчення 4 курсу Петрові дали невеличку кімнатку в гуртожитку. Ми тільки розписалися, адже грошей на кафе та сукню не мали. Я ніяк не могла знайти роботу за спеціальністю (перекладач). Тому вирішила влаштуватися продавцем овочів на ринок. Стояла на ногах по 10 годин, не мала часу навіть на те, аби в туалет сходити.
Але через рік наше життя помалу налагодилося. Петро разом зі своїм другом відкрили автосервіс. Спершу самі ремонтували, потім стали розширюватися. За декілька місяців вони відкрили ще 2 нових сервіси та почали заробляти чималі гроші.
Нарешті ми переїхали з гуртожитку до власного будинку в елітному районі Львова. У сина Артура та донечки Аліни були окремі кімнати з величезними шафами іграшок та одягу. Я не працювала, сиділа вдома. У мене була хатня помічниця, садівник, охоронець. Чоловік подарував мені новесеньку іномарку з салону та двічі на рік возив кудись закордон. Я добре виховувала діток, записувала на різні гуртки. Шанувала своїх помічників, просила чоловікові давати їм премії. Часто відпускала помічницю додому, аби самій щось приготувати на вечерю.
І таке казкове життя у мене тривало не довго. У 2018 році я дізналася, що мій Петя має коханку. Крутить роман на стороні з молодою секретаркою. Без сорому зачинявся з нею у кабінеті, мацав за одне місце, цілував при інших колегах. І ніхто не хотів мені розповідати. Боялися, що Петя їх звільнить. А чоловік вмів добре залякати.
Звісно, я не стала таке терпіти. Не дозволю нікому витирати об себе ноги. Знайшла каплю гідності та переїхала геть. Машину, будинок, бізнес, навіть половину мого одягу Петро забрав собі. Я виїхала з одною сумкою. У дітей він також забрав іграшки, одяг, меблі. З розкішного будинку ми переїхали жити до моїх батьків.
Судилася я з Петром декілька місяців. Однак, він дав на лапу судді та іншим працівникам. А потім взагалі погрожував, що забере дітей, якщо я ще раз піду до суду. Міг серед ночі приїхати і стукати у двері. Раз навіть мою маму на дорозі хотів переїхати.
Тому я знову зіграла роль Попелюшки. Почала працювати на 2 роботах, зранку йшла у бюро перекладів, а потім там же прибирала та замітала весь офіс. Я не білоручка, можу взятися за будь-яку справу.
У 2021 взяла кредит та купила нову квартиру. У кожного з нас є по кімнаті. Діти закінчили школу на золоті медалі та пройшли на стипендію в університеті. Зараз життя помалу налагоджується. Я відкрила невелику компанію, надаю послуги перекладу паперів та документів. Колектив невеликий, але товариський.
І от місяць тому в моє життя увірвався Петя. Колишній не просив у мене вибачення, не хотів побачитися з дітьми, не каявся за гріхи. Знаєте, що він зробив? Вимагав, аби я почала за ним доглядати:
– Я на тебе стільки грошей та років витратив. Ти повинна оплатити лікування та доглядати за мною.
Петро нещодавно попав у аварію та зараз не може ходити. Лікарі кажуть, що він до кінця життя буде прикутий до візка. Молода секретарка не захотіла з ним няньчитися і просто втекла. Бізнес пішов на дно, Петя пересварився з другом і він забрав собі всі папери на компанію.
Мене тоді так на сміх пробило. Ніколи в житті так не реготала. Петя довго кричав у слухавку, дорікав, лаявся. А я до сліз реготала, як та кобила.
Хтось скаже, що всіх треба прощати і давати другий шанс. Що я повинна переступити через свою гідність та допомогти колишньому. Але мені до одного місця така святість, вірите? Мене та діток викинули, наче той непотріб геть. І я сама роками вигризала дорогу до кращого життя.
То хай Петро далі сам дає ради, як може. Я не збираюся навіть склянку води йому проносити. Бог покарав його за ті гріхи. А мені доля ще обов’язково посміхнеться. Я ще зустріну гідного чоловіка.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!