Ми з братом завжди були дуже близькими людьми. Ніколи не сварилися, не билися, жили дружно.
Мама виховувала нас сама, тому ми з Остапом старалися її не засмучувати. Вона не переставала повторювати, що ми кровинки і маємо триматися купи, як то кажуть.
Я вийшла заміж, народила донечку, але про брата ніколи не забувала. Коли він був студентом, ми з чоловіком брали його з собою на море, годували його, поїли з власної кишені.
Я й словом ніколи його не дорікнула і чоловікові забороняла.
Потім Остап вивчився і почав будувати свою кар’єру. Не встигли ми з мамою оглянутися, як він став успішним бізнесменом. Спершу дуже нас виручав грошима.
На той момент я народила другого сина і пішла в декрет. Михайлові важко було тягнути всю сім’ю на собі, тож ми були шалено вдячні Остапчику за фінансову допомогу.
Але потім все змінилося… В нашому житті з’явилася Соломія. Наречена брата так його обкрутила, що він все більше і більше від нас віддалявся.
Хто зна, може, так і має бути. Після їхнього весілля кожен почав жити своїм життям. Ми рідко зідзвонювалися, рідко бачилися… Я сумувала за братом, але побоювалася невістки, тому була нечастим гостем в його розкішному домі.
Так і життя проминуло. Не встигла моргнути, а вже й мій синочок одружуватися зібрався. А де ж молодій сім’ї жити?! Ми вчотирьох в крихітній двушці тулимося. Іноді аж повітря на всіх бракує.
Заради сина запхала свою гордість якнайдалі і пішла просити допомоги в брата.
У нього з Соломією один син – Микола. Він вчиться і живе за кордоном. Я чула, що він навіть не збирається повертатися до України. Остап живе у великому будинку разом з дружиною, а свою квартиру в центрі здає під оренду.
Може, впустить туди мого Іванка…
Двері відчинила невістка, неохоче запросила мене всередину.
– Соломійко, тут така справа… Не знаю навіть, як і просити вас про таку послугу. Ваша квартира в центрі без діла стоїть, а моєму синові з нареченою жити ніде. Сама знаєш, грошей у нас небагато. Допоможіть нам, якщо ваша ласка.
Знала б, що мені доведеться того вечора вислухати від Соломії, нізащо б не принижувалася перед нею.
Не хочу навіть згадувати, які брудні і образливі слова вона говорила. Жінка чітко дала мені зрозуміти, що ніякої помочі від брата мені не треба й сподіватися.
Остап ввечері зателефонував і підтвердив всі слова Соломії.
– Вибачай, Галю. Але тобі треба навчитися вирішувати свої проблеми самостійно.
Давно я так не плакала, як після розмови з братиком. Рідна людина без жодних докорів сумління від мене відвернулася…
Нема в мене більше брата! Більше ніколи й слова до нього не мовлю… Не заслужила я до себе такого ставлення і більше цього не терпітиму!
Чи підтримуєте Ви Галину?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!