Мій чоловік у 62 роки намилився у Нідерланди на заробітки. І каже, аби я також їхала. Бо, бачте, треба дітям та онукам фінансово допомагати!

Моєму чоловікові Михайлу вже 62 роки, нещодавно вийшов на пенсію. Він на тому заводі пропрацював останні 15 років без проблем, мав чудові стосунки з керівництвом. Однак, потім директор вирішив, що вже такі працівники “у віці” йому не потрібні та захотів зайняти молодняк. 

Міша сам по собі непосидючий, не може спокійно на одному місці сидіти. Нудно йому вдома, почав постійно у гаражі пропадати, бо машину ремонтував. Я сама за освітою вчителька математики, поки ще працюю в школі та ще маю пару учнів на репетиторство. Крім того, у нас є за містом невеличка дача з городом, влітку там висаджую грядки, потім ще консервацію на зиму роблю.

Наші діти вже дорослі. Старший син Павло з невісткою живуть у Львові, переїхав туди ще вчитися в університеті. Добре, що його жінка Аліна місцева, тому не виникало квартирного питання. Ми хіба допомогли молодятам оплатити весілля та медовий місяць, вони у Болгарію їхали. 

Середньому Оресту ми подарували тоді 20 тисяч доларів, аби вони мали на перший внесок. Далі вже Михайло зі сватом робили там ремонт, самі ставили плитку, шпаклювали стіни. Мали великий поспіх, бо тоді невістка Ліда була вагітна та от-от мала народити. 

А потім вже молодшій доньці Марії допомагали фінансово. Ми виплачували кредит 4 роки, так-сяк ще відкладали собі на якусь комуналку чи продукти. Ну і, звісно, совісно виконували роль дбайливих бабусі та дідуся. 

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Бувало, що всі одночасно нам онуків на вихідні привозили та я ледь встигала за ними дивитися. 5 дітлахів бігало туди-сюди, весь будинок з ніг на голову перевертали, бешкетували, дуріли, часто сусідам заважали. Але ж я розуміла, що то діти, вони так хочуть гратися. 

Так от, нещодавно мій Михайло вирішив поїхати на заробітки. Якраз його брат живе у Нідерландах та казав, що допоможе йому роботу знайти та кімнату на перший час виділить. Тим паче, в нього вже вік непризовний, через кордон спокійно пропустять:

– Ну що мені тут робити? Ніхто на роботу брати не хоче. А гроші ж треба заробляти. Он, дачу до ладу привести, ремонт зробити. 

– Навіщо воно тобі треба? Краще на старості років відпочинь, для себе поживи.

– Слухай, ну от треба дітям допомагати. Скоро старший онук підросте та захоче женитися. Звідки він гроші на весілля візьме? А житло онукам теж треба дати!

Я, якщо чесно, не погоджуюся з такою думкою. Ми нашим дітям як могли – так і помогли, а за онуків вже не повинні думати. Зараз найстаршому онукові вже 17, цього року закінчує школу та хоче вступати до Києва. Ви ж самі розумієте, як у столиці дорого вчитися. Тим паче, що онук не хоче в гуртожитку жити, а винаймати квартиру. А ще надіслати якісь кошти на продукти, на власні витрати, на одяг. 

А наступної весни вже середня онучка школу буде закінчувати. І їй також заплати за випускний, за університет, за квартиру. Онучка Ангеліна хоче ще й у медичний на стоматолога йти, там ціни нагадують номер телефону! І от Михайло вирішив у мецената погратися, збирає вже валізи та планує, як гроші на онуків витрачатиме. 

Пошепки

Я категорично проти. Ми свій батьківський обов’язок виконали, тепер нехай діти самі за розум беруться. 

Однак, Павло та Орест дізналися про ці наполеонівські плани батька та повністю його підтримують. Мало того, ще й мене хочуть на ті заробітки відправити за компанію:

– Ма, ну а що тато там сам буде робити? А з тобою веселіше. 

– Так, ну сама подумай – скільки ти в цій нещасній школі заробляєш? Там один місяць роботи – як 3-4 твої зарплати, а той й більше!

– Ну нема мені що робити, як по заробітках кататися. Дійсно! 

– Ма, ну ти не розумієш, яка ситуація в країні? Раптом, нас з Орестом ТЦК-шники зловлять та на фронт відправлять? От хто наші родини прогодує? 

Я категорично проти такої ідеї. Адже не раз чула від знайомих, що діти батьків на заробітки навмисне посилаюся, а потім ще й гроші тягнуть. Ну це не нормально!

Але мій чоловік налаштовний рішуче, вже шукає квитки на автобус до Роттердаму через Німеччину. І мене підмовляє:

– Ну поїхали зі мною. Що ти сама ту робитимеш? Тобі одну ніч спати буде страшно, а я надовго поїду.

– Ні, краще залишайся. Ти ж зрозумієш, що діти почнуть гроші вимагати потім на онуків. Що ти собі на старість відкладеш? Ще вмреш на тих заробітках!

– Це ж наші діти та онуки, як ти смієш так говорити? Ти егоїстка?

Я не знаю, як ще переконати чоловіка, аби він залишився тут. Або ж не висилати всі гроші на онуків. Бо чує моє серце, що ця заробітчанська історія погано закінчиться. Я не хочу, аби діти та онуки нам на шию сідали та керували. 

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector