Я зі своїм чоловіком познайомилася ще 10 років тому в університеті. Після 4 курсу розписалися та почали жити у його квартирі. Це було його житло, яке колись купили батьки. Звісно, квартира за документами належала свекрусі.
І от пані Олена мене в родину не прийняла. Категорично була проти нашого весілля, не прийшла на вінчання та до ресторану. Завжди повторювала Тарасові, що я погана жінка, що я йому не пара. Постійно критикувала мої страви, до онучки Соломії ставилася байдуже.
Ну отак минули ті 10 років. Але добре, що Тарас на ті мамині докори ніяк не реагував. Потім вони взагалі перестали спілкуватися, бачилися хіба на свята.
Коли почалася війна, то мій чоловік втратив роботу. Але кум вирішив допомогти і взяв у свою компанію. Я достеменно не знаю, що то була за справа, однак, зарплата у Тараса була набагато більша. Ми купили нову машину, зробили ремонт, їздили у гори.
Однак, місяць тому до нас приїхала поліція і мого Тараса забрали. Як виявилося потім, кум займався обкраданням волонтерки з Польщі. Оформляв машини, ліки та продукти як допомогу, а потім все перепродавав по цілій Україні. Тараса взяли як поплічника.
Місто у нас невелике, тому всі люди знали про цей випадок. І навіть до мене почали вороже ставитися. Деякі сусіди навіть проклинали мене та бажали всього найгіршого. Друзі Соломії почали над нею знущатися, ніхто не хотів товаришувати. Але я сама не знала про ці афери. У суді Тарас заступався за мене, як тільки міг.
Дали йому декілька років. Я не могла витерпіти такого сорому, тому вирішила розучитися. Тарас спокійно відреагував, бо розумів, що я не можу далі жити з таким тягарем. Однак, сказав, що я далі можу жити у тій квартирі, бо в нас є донька.
Тільки свекруха іншої думки. Вона намагається всіляко мене витурити з квартири. Приносила до суду папери, наймала цілу бригаду юристів. Однак, через те, що Соломія неповнолітня дитина і прописана у квартирі, нас за законом не мають права вигнати. Або ж просто розділити житло порівну, половину віддати пані Олені.
– Ні, я не дозволю! Ти в мене вилетиш з тої квартири, як фанера над Парижем! – погрожувала свекруха.
Навіть хотіла довести, що дитина не від Тараса. Але її план провалився з тріскотом. Чоловік подавав клопотання, там щось у суді виясняли за ту квартиру.
Пані Олена досі не здається. Кумарить мені голову щодня. І вчора вона вирішила, що я повинна платити за оренду.
– 10 тисяч в місяць і комунальні. Це моє останнє слово. Або ставиш гроші щомісяця на стіл, або можеш забирати речі.
Я не знаю, чи варто йти на компроміс. 10 тисяч зараз це немалі гроші. Мені ж треба за щось дитину годувати, одягати, за комуналку платити.
Батьки кажуть, аби я кидала ту квартиру та переїжджала жити до них у Чернівці. Однак, там 2 кімнати, старий ремонт. Нам буде дуже тісно разом. І з такою плямою на репутації я не знаю, чи зможу знайти нормальну роботу в новому місті.
Що робити нашій читачці у такій складній ситуації? Кого послухати – батьків чи свекруху?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!