Свого чоловіка я люблю всім серцем от уже майже 10 років. І я впевнена, що ми б і далі жили тихо й мирно, як одна родина. Аби не було його матері.
Я завжди знала, що Ольга Дмитрівна – далеко не подарунок. Та вона й сама одразу дала зрозуміти, що від вибору сина не в захваті і я їй не подобаюсь. Через те я не сильно засмучувалась, бо знала, що то майже всі свекрухи такі. Дуже вже вони своїх синів люблять.
Аби не починати зайві конфлікти, одразу після весілля ми Андрієм переїхали в мою квартиру. Свого житла в мого чоловіка ще не було, а жити з його мамою я не хотіла. Тому так і вирішили. Думалось, так усі будуть щасливі. Але ж ні!
Вчепилася свекруха, що не можемо ми окремо від неї жити. Бо вона, бачте, стара та немічна, їй догляд треба і постійна компанія.
– Продавайте ту коробку і переїжджайте до мене, – одно торочила Ольга Дмитрівна. – Ви ж ще молоді. Я вам покажу, як правильно жити треба.
От у цій фразі і ховалася вся її сутність: чоловікова мати просто хотіла вказувати мені, що і як робити. А я була категорично проти, тому одразу сказала Андрію, що не переїду до неї ніколи в житті.
Ох і почались тоді концерти! Як взнала Ольга Дмитрівна, що мені її план не подобається, то швиденько свої квадратні метри на Настю, доньку свою переписала. Так ще й почала людям розказувати, що мої діти – не її внуки. Мовляв, нагуляла я їх на стороні.
– Я вам клянусь, що то не мої внуки! Аби були мої, то хіба б лишила я їх без спадку? А от взнала, що то нагуляні байстрюки, та й віддала Настусі квартиру, – розказувала вона всім нашим знайомим.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Усе це я терпіла. Чи то заради чоловіка, чи просто думала, що на старих людей ображатися не треба… Не знаю. Але сиділа всі ці роки мовчки. А недавно зірвалася.
Прийшли ми до свекрухи на ювілей. Там і друзі родини були, і мої батьки. Вони, скажу одразу, про всі наші сімейні мелодрами не знали. Аж тут Ольга Дмитрівна просто перевершила себе.
– Знаєте, свати, – почала вона говорити за столом до моїх батьків, – я ж думала, що наші діти щасливі будуть. Мій синочок все робить, аби вашій дочці жилося добре. А вона, невдячна, дітей на стороні нагуляла! А що ви так на мене дивитеся? Хіба ж ви не чули? Роги такі он в мого сина, що аж із космосу видно! Ото мені і цікаво: а в кого ж вона така вдалася? Не в матір, га?
Батьки не могли й слова сказати, у такому шоці були. А я так розізлилася, що встала з-за столу, дала свекрусі ляпаса і вибігла геть. З того дня на два роки я про неї забула. Чоловік матір іноді навідував. Бувало, навіть дітей до неї возив. Але ні я до неї, ні вона до нас не приходила.
Я вже навіть встигла зрадіти, що нарешті цей жах закінчився. Але тиждень тому чоловік видав новину: у його матері важка хвороба, жити їй лишилося недовго. А ще, звісно, за нею треба доглядати.
– Тому збирай речі, поїдемо до матері. Ситуація така, сама розумієш, – підсумував чоловік.
А я не розуміла! Квартиру свою вона переписала на доньку, від мене і моїх дітей вона відхрестилася, роками мою родину брудом поливала. А я тепер мушу все забути і повзати біля неї на колінах, бо вона, бачте, скоро віддасть Богові душу?
Я одразу заявила, що ноги моєї у тих стінах не буде, що б там не сталося. Чоловік називає мене злопам’ятною і безсердечною. Каже, що не очікував від мене такого. Але нічого. Я ще гляну на нього, коли він матір доглядати буде, а сестра його з тієї квартири з пустими руками виставить.
Сама ж подаю на розлучення. Досить з мене вже цієї сімейки.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!