У 25 років я закохалася у свого директора. Олексієві було 35, дуже розумний та позитивний чоловік. Завжди мене підбадьорював на роботі, допомагав з документами, ніколи не підвищував голос чи не вичитував за помилки при інших колегах.
А одного вечора я затрималася на роботі до пізна, на годиннику була вже 9 вечора.
– Тебе не підкинути? Нащо викликати таксі?
– Гаразд, дякую.
У машині ми вже почали говорити за своє, особисте. І так у нас все затягнулося, таємні побачення, зустрічі, переписки. Я знала, що в Олексія є дружина та 3 дітей, але це ніяк не відштовхувало. Навпаки, наче магніт, тягнуло до коханого.
Через 3 місяці таких романтичних пригод я дізналася, що вагітна. Одразу здогадалася, що ношу під серцем дитинку Олексія. Затримка, зміна настрою, набрала у вазі. Звісно, все вказувало на вагітність.
– Слухай, я.. Я не думав, що все буде аж так серйозно.
– І що ти пропонуєш?
– Я дам тобі гроші. Піди до лікаря, я за все можу домовитися.
Я сиділа, дивилася на Олексія. Це вже не був той мужній та красивий чоловік. Боягуз, нерішучий хлопець, який не хоче брати відповідальність за свої вчинки. Тому наступного дня написала заяву на звільнення, забрала всі речі з офісу та заблокувала його номер телефону.
Звісно, до лікаря я не пішла. Не могла наважитися на такий страшний крок. Це ж моя дитинка, яку я ношу під серцем? Ну як так можна піти і її позбутися?
Моя мама була в курсі про роман з директором, як і старша сестра. Але я боялася не їх реакції, а тата. Він у мене колишній військовий, має дуже суворий характер. Ну от як я могла прийти до нього і сказати, що завагітніла від одруженого чоловіка? І якого ще потім кинула? Та він би мене розірвав на шматки, як Тузик грілку!
Хоча я мешкала окремо, але часто навідувалася у гості. Сестра Ксенія потайки віддавала мені одяг своїх діток та іграшки. Мама передавала якісь пакунки та гостинці. Але на 5 місяці живіт почав рости, наче його надували, як ту повітряну кулю. Я намагалася приховати вагітність, одягала великі речі, стримувала апетит за столом.
Однак, цей обман я не змогла довго приховувати. Тато часто косо дивився на мене, особливо на живіт. Я випадково тоді переодягалася, задерла футболку і тато побачив:
– То що таке?
– А я поправилася, тату.
– Не бреши, хто батько?
– Ти його не знаєш. І він вже зник з мого життя.
– То виходить, що моя донька від якогось чоловіка дитину нагуляла? Зоряно, я не очікував від тебе такої підлості!
Ми дуже посварилися. Тато не хотів зі мною ні спілкуватися, ні зустрічатися. Добре, що мама та сестра ходили до мене у гості. Вони допомогли зробити невеличкий ремонт, були поруч, коли я здавала аналізи, вибирали зі мною коляску та іграшки.
Пологи минули легко, я народила здорового сина. Назвала Богданчиком, Богом даний мені. Тато принципово не прийшов на виписку та хрестини, хоча я надіслала йому запрошення.
Мені було добре з сином. Мама з сестрою та племінниками часто заходили у гості, допомагали з Богданчиком. Я мала заощадження, ще й знайшла нову роботу дистанційно. Поки син спав, я встигала зробити всі звіти та папери.
Так минув рік. Мій син жив без дідуся, а я без тата. Тільки я на тата зла не тримала. Ну такий у нього характер, тут нічим не зарадити. Тільки молилася за його здоров’я. І за маму з сестрою також, щиро дякувала за поміч.
Тиждень тому мене та Богдана запросили у гості. Тітка Лариса святкувала свої 60-ть років. Я купила гарний подарунок, одягла Богданчику нарядний костюмчик. За столом також сидів тато, але від взагалі уникав контакту. Ні “привіт”, ні “як справи”. Удавав, наче мене тут нема.
Ось вже кінець застілля, деякі гості пішли додому. Я так захопилася за столом розповідями тітки Лари про відпустку, що не помітила Богдана. Він кудись виповз від мене. Хоча це було у квартирі родичів, але я трохи налякалася. Раптом, на нього дзеркало впаде чи ваза?
На кухні нікого, у ванній та спальні також. Тільки двері на балкон були відчинені. За секунду я стільки трагічних варіантів накрутила в голові, що ледь не посивіла. Але чую татів голос “бачиш, там пташка сидить”.
На балконі стояв мій тато, тримав Богдана та показував через вікно йому пташок.
– А ось ви де, я вас шукала.
– Та ми..Я показував йому птахів. Ти як мала була, то так само любила вилізати на балкон. Ми ще й купили тобі папугу.
– Так, пам’ятаю.
– А ти завтра що робиш?
– Нічого, субота.
– Ну то підемо разом у парк.
І так я помирилася з татом. Тепер він щодня приходить у гості, грається з Богданчиком, купує йому подарунки.
Ніколи не пізно попросити вибачення. І ніколи не пізно забути старі образи. Я щаслива, що у мого сина є такий чудовий дідусь.
Вам сподобалася така історія від підписниці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!