Бабу Мілю я знала все своє життя. Вона завжди була надзвичайно привітливою та люб’язною жінкою. Коли я була маленька, бабуся Міля постійно частувала мене черешнями, полуницею, а потім ще й пиріжків за смачнющим варенням давала з собою. А я ж була просто її сусідкою. Шкода, що зараз таких людей майже не лишилося. Проте нещодавно, я почала захоплюватися нею ще більше. Цю історію розповіла мені моя мама.
Початок Великої Вітчизняної війни. Міля працювала на хлібзаводі. З їжею тоді було максимально скрутно, люди просто падали з голоду. Оскільки Міля працювала, їй щодня видавали буханку хліба. Вона постійно ділилася нею з тими, хто вже не міг працювати, аби хоч якось врятувати село. Велика це була жінка… Сама могла за день з’їсти саму лишень скибочку хліба.
Одного разу вона поверталася додому зі своєї зміни, як раптом їй здалося, що зі сторони хліву лунає дитячий плач. З самого початку Міля думала, що їй просто здається. Може голод так діє на розум? Але потім вона прислухалася й вирішила переконатися. Дівчина обережно відчинила двері й побачила, що на сіні у хліву лежить новонароджене немовля, загорнуте у якусь стару тканину. Молода дівчина швидко підхопила його на руки та понесла до хати. Комусь було настільки скрутно, що бідну дитину просто залишили помирати у старому хліві.
Корови на той час були лише у двох родин, проте так просто ділитися молоком вони б точно не стали. Хоч Мілю знали всі та годувати свою родину теж потрібно. Вона це чудово знала, тому взяла останній шматок хліба та побігла до сусідів, аби виміняти його на склянку молока. Наступного дня вона вирішила записати немовля на себе та виховувати його як рідного сина. Так-сяк намагалася працювати та виживати разом з дитинкою.
Згодом війна закінчилася й Міля познайомилася з одним солдатом – Федором. Вона ніколи й нікому не розповідала, що знайшла маленького Іванка у хліві. Федір прийняв його як рідного, а згодом у пари народилося ще двійко дівчат. Так все життя Міля берегла цю таємницю, а коли прийшов час покидати цей світ, вона вирішила зібрати всіх своїх рідних та розповісти цю історію. Івану було важко повірити у те, що все життя він вважав матір’ю жінку, яка кровно не має до нього ніякого відношення. Навіть намагався знайти схожі риси характеру… Проте чоловіка це зовсім не засмутило, адже кращої матері було й годі шукати.
Хто зна, як би склалася його доля, якби Міля тоді його не знайшла. Це була дійсно велика жінка, яка не побоялась взяти на себе відповідальність за життя абсолютно чужого та невинного немовляти.
Ви б наважилися виховувати чужу дитину? Які фактори могли б вас зупинити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!