Мінометний обстріл… Я мав загинути. А тоді почув нашу пісню “Забудеш? – запитують трави сумні”… Я зрадив, а ти мене врятувала!

Я завжди знав, що помилився. Ми тоді посварились через дрібницю. А я не наважився повернутись. Мільйон разів уявляв, що прийду до тебе, пригорну, і навіть слова будуть зайві. Ти все зрозумієш, і ми ніколи не розлучимось. 

Та я не повернувся. Натомість обрав іншу, більш зручну і просту. Прожив із нею багато років, але увесь цей час наче втрачено назавжди. Він порожній. Мабуть, поваги замало, аби створити справжню сім’ю. І так, ми ніколи не сварилися, але я не забував тебе. Навіть на мобільному, як і раніше, лунала після Назарія Яремчука “”Забудеш?” – запитують трави сумні. Забудеш?” – питає із вирію птах. “. Щоразу, як її чув  – це була наче наша потаємна розмова, невидимий зв’язок.

З роками ставало лишень важче. Ані робота, ані розваги – ніщо не рятувало! А тоді війна. Та вона стала для мене новим сенсом. Без роздумів пішов на фронт. 

І саме там під кулями в окопі згадував тебе. Уявляв, як знову чекаю під воротами. Обіцяв собі, що якщо виживу, зроблю все, аби бути поруч. А коли я думав, що вже не повернусь – лунала пісня “Забудеш?” і ти наче відповідала – “А серце не може сказати, що “Ні”. А серце не сміє сказати, що “Так”.”. 

А далі той день. Ми потрапили в справжнє пекло. Мінометний обстріл. Вибухи й темрява. Я наче спав, та в голові повторював слова нашої пісні. 

Прокинувся в госпіталі. Відразу ж попросив телефон. Та зателефонував не дружині, а тобі. Навіть не думаючи, просто знав, що так треба:

 – Слухаю!

Пошепки

 – Я вижив для тебе! Ти не забула?

 – Ні! 

Минув день і ти приїхала. Дружина також була поруч. Та побачивши тебе вона лишень сказала, що завжди знала. І пішла. А ти залишилась. Ми разом поїхали додому. В наш дім. 

Ті два місяці я ніколи не забуду. Наче сон, про який я не мріяв. Навіть біль і труднощі під час реабілітації пораненої руки не мали значення. Бо ти була поруч.

Зараз я знову на фронті, в холодному і вологому окопі. Та знаю, що ти чекаєш. І не сама. Скоро на світ з’явиться наш Назарій. Ми так вирішили, це ім’я буде оберегом для сина. Так само як для мене пісня Назарія Яремчука. Всі жартують, що нам би вже онуків мати, та я знаю – ти будеш найкращою матір’ю, а я робитиму все, аби чимшвидше повернутися!

Бо я завжди вірив, що ти не забудеш!

Саме на межі життя і смерті розумієш, заради чого варто перемогти! Згодні?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!