Місяць тому у мене з’явився нахабний сусід. На щастя, онук зумів його добряче провчити

Стільки снігу насипало у грудні, що словами не передати. Добре людям, які живуть у місті – комунальні служби працюють, всі дороги вичищають, посипають тротуар піском чи сіллю. А що робити мені, старій пенсіонерці на дачі? 

Просто мій онук одружився і я вирішила йому зробити невеликий подарунок на весілля – віддала двокімнатну квартиру, а сама переїхала за місто. Тут у мене невеличкий будиночок, є вся необхідна комунікація та декілька магазинчиків поруч. Інтернет, гаряча вода, опалення. Словом, жити тут можна. 

Місяць тому ділянку збоку мого будинку викупив один чоловік. Сусіди казали, що він власник мережі ресторанів в області та планує тут збудувати собі віллу. Я глянула на нього – такий солідний, у чорних окулярах, а поручав бігала молода білявка, здається, його дружина або ж коханка. Вони з нами ніколи не віталися. І знаєте, така поведінка мене дуже засмутила. Адже видно, що гроші дуже змінили людину. 

І ось випало стільки снігу, що проїхати хіба на санчатах можна. А у пана Антона ще не збудували гараж для машини. То він вирішив ставити її… біля моїх воріт. Бо у мене там все вичищено від снігу, не слизько. Я б все зрозуміла, якби він до мене підійшов, спокійно пояснив ситуацію. А того ранку я виходжу у магазин – то ледь воротами не подряпала машину. Ох, так налякалася. 

– Будь ласка, заберіть авто. Все-таки, це моя половина землі та машина заважає пройти, – попросила ввічливо. 

Однак, у відповідь почула лайку та погрози, бо у нього є зв’язки. Не хотіла скандалити з ним, тому просто пішла геть. І такий цирк продовжувався майже тиждень. Кожен раз вийти з власної ділянки для мене було ще тим випробовуванням. Адже його машина коштує десятки тисяч доларів. Раптом я подряпаю і що робитиму? Та до кінця життя такий борг не віддам.

А ось декілька днів тому до мене у гості приїхав онук з дружиною:

– Бабусю, це у тебе така пенсія, що ти собі нове ауді купила? Бо ми не могли припаркуватися, залишили авто на розі вулиці.

– Ні, Петрику, це наш почав сусід ставити машину. Я з ним хотіла нормально поговорити, просила забрати, але не слухає. Та мені не заважає, чесно.

Ми посиділи за столом, я пригостила молодят домашніми пиріжками з чаєм. І тут Петя вийшов на вулицю, мовляв, хоче свіжим повітрям подихати. Я залишилася з Алінкою у хаті, бо їй не можна мерзнути – вона вагітна. Сама не помітила, як задрімала на кріслі біля комина.

Але від солодкого сну мене відірвали крики сусіда. Кинулася до вікна та спостерігаю наступну картину:

Біля моїх воріт – гора снігу, немов хтось хотів зліпити велику снігову бабу. І навколо такої купи бігає перелякано сусід. Виявляється, онук навмисне “закопав” машину. І так добре ще лопатою зверху приплюснув. 

– Що це в біса тут відбувається? – репетує пан Антон.

– Це ваша машина? Бо вона припаркована на чужій території, – посміхається онук та починає кидатися в нього сніжками.

– Та ти знаєш, хто я?

– Чесно, плювати я хотів на вас та машину. Але ще раз побачу її біля воріт нашого будинку – повірте, одним снігом не обійтися. 

Сусід ще добру годину крутився біля машини, відкопував її руками та лопатою. Вже навіть молоду білявку до роботи залучив. А вона тільки кричала “я зіпсую манікюр.” Словом, весела була ситуація. 

– Не хвилюйся, він більше тебе не турбуватиме. А якщо знову щось утне – телефонуй мені, – сміявся Петро. 

Відтоді сусід оминає мою хату десятою дорогою. 

А як б ви провчили такого сусіда? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector