Нещодавно я зустрів дуже красиву жінку – Олену. Нас познайомив спільний друг. Дівчина мені одразу припала до серця, я так вам скажу. І мене ні каплі не злякав той факт, що вона має дитину від попереднього шлюбу, син Михайлик.
Я почав помалу показувати свої знаки уваги до Олени. Міг з роботи забрати ввечері, купити якісь смаколики, передати Михайлику іграшкову машинку чи робота. Олена постійно дорікала, що її горе-колишній не платить аліменти на дитину, робота погана, зарплата маленька. Тим паче, вона жила зі своїми батьками та старенькою бабусею у невеликій двушці.
Тому я час від часу міг ще допомогти жінці фінансово. Наприклад, купив їй на літо гарну сукню та ще сандалі, аби не парило ніжку. Інколи ми заїжджали в АТБ і я купував їй звичайні продукти, типу крупи, олію, молочку, солодке. Щосуботи ми обов’язково кудись йшли з Михайликом. Кіно або ж парк атракціонів, їздили на озеро за місто. І якщо їм захотілося морозива чи солодкої вати – то я одразу купував.
Однак, була людина, якій це все не подобалося – мама. Вона постійно називала мене дурненьким Буратіно і дорікала, що Олена навмисне мене використовує:
– Мамо, ну що ти таке кажеш? Я її люблю, вона мене..
– Ага, любить хіба твої гроші. Сину, ти чого до неї ходиш, як по святу воду в церкву? Вона тобі ніхто, як і це байстрючатко.
– Мамо, ти просто ревнуєш.
– Ти ще згадаєш мої слова, повір.
Ну я пропустив її слова повз вуха. Адже часто таке трапляється у самотніх жінок, які виховували синів. Ревність, конкуренція до молодої жінки. Я далі продовжував спілкуватися з Оленою, не дивлячись на перестороги мами.
І тиждень тому не стало одної нашої родички. Не хочу заглиблюватися у деталі, але нам було дуже важко переносити втрату. І моя мама у спадок отримала її двокімнатну квартиру. Це старенька хрущівка, Сихівський район, майже кінець міста. Треба зробити ремонт, бо всі меблі ще за часів радянщини.
Про цю квартиру я випадково промовився Олені в машині. І жінка одразу почала говорити за весілля. Мовляв, хоче вже серйозних стосунків, а не просто зустрічатися. Якщо чесно, я тоді ще не був готовий робити пропозицію.
– А після весілля нехай твоя мама перепише на нас ту квартиру. Що їй, так треба зайве житло чи що?
– Не знаю, це право мами розпоряджатися квартирою. Я в ті документи навіть не ліз.
– Ага, то ти мене так любиш? Використовуєш заради своїх утіх? Про мого Михасика взагалі не думаєш.
Словом, ми тоді з Оленою дуже посварилися. Вона вийшла з машини та поїхала додому на таксі. І ми з нею декілька днів не спілкуємося. Вона навіть поставила ультиматум – або ми одружуємося та живемо разом, або ж я просто зникаю з її життя назавжди.
І я не знаю, що робити далі. Так, Олена мені дуже подобається, я її люблю.
Але вона занадто поспішає з весіллям та квартирою. І чомусь почала говорити про шлюб тільки тоді, коли дізналася про спадок. Я стараюся відганяти від себе погані думки про Олену. Ну не може жінка виявитися в секунду такою меркантильною та корисливою.
Що Ви можете порадити нашому читачеві?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!