Змалечку бабуся привчала мене до щирої молитви. Поки я був малим, не дуже розумів, для чого все це треба… А тоді виріс. І в моєму серці посилилась віра.
Тепер я знаю, чому бабуся могла прокинутися навіть о третій ночі заради молитви. Так вона позбавлялася тривоги, суму, неспокою… Просто складала руки до серця і промовляла слова, які приносили їй полегшення. Вона шукала відповіді на свої питання. І знаходила їх у молитві.
І жодного разу я не чув, аби бабуся прохала в Господа чогось для себе. Майже всі молитви вона присвячувала стражденним, хворим і кожному, хто заблукав на цьому життєвому шляху. Її молитва розліталась над лікарнями, вʼязницями, інтернатами та притулками. Їй була шкода всіх. І вона шукала спосіб їм допомогти.
Мабуть, не дарма один чернець казав, що молитва — це дуже важка справа. Але якщо вона щира, відверта, від усього серця — нічого не принесе тобі більшого полегшення.
Бабусі немає з нами вже кілька років, тож настав мій час захищати молитвою всіх, хто цього потребує. І щоночі я звертаюсь до Господа, аби він беріг тих, хто захищає наш мир та спокій…
А про що найчастіше молитесь ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!