Моя історія – це яскравий приклад того, що не можна нікому допомагати. Навіть родичам!

Я живу у Відні з 2007 року. Тоді ми з чоловіком поїхали на заробітки. Країна нам настільки сподобалася, що вирішили тут осісти. Звісно, спершу ми починали жити у невеличкій кімнатці в гуртожитку, працювали на заводах. Але тепер ми доробилися до власної квартири, чоловік працює водієм у туристичній фірмі, я – няня для діток в україномовному садку. Наша донечка Марія ходить у 1 клас. 

Однак, я пишу сюди не для того, аби похвалитися. У мене інша біда – родичі. 

Знаєте, я б не ображалася та не сердилася, якби вони просили гроші. Але весь цей цирк зайшов надто далеко. 

В же чули та бачили, що зробили окупанти з Каховською ГЕС. В деокупованій частині Херсону жила моя тітка, її дві доньки та двоюрідна бабуся. Їх будинок затопило, вони встигли вчасно зібрати всі речі та виїхати до Львова. Тоді родичі сказали, що це була остання капля – вони будуть жити закордоном і в Україну точно не повернуться.

– Ця війна не скоро закінчиться. А я жити спокійно хочу! Не можу щоразу бігати в укриття, це давить на психіку, – казала тітка в слухавку. 

У Львові живуть мої батьки, але у них двокімнатна квартира. Родичі перебули там 3 дні та купили квитки до Відня. Я з радістю вирішила їм допомогти, для кожного вже шукала хоча б якусь роботу чи підробіток. З житлом поки виходило тяжко, так що родичі могли пожити у нас. 

Але вже через годину після їх приїзду я дуже і дуже пожаліла. А мій чоловік взагалі втратив дар мови від побаченого. 

Родичі забрали з собою тварин. Дві собаки бійцівської породи бульдоги, бродячий кіт (у якого був лишай) та 4 папуги. Собаки взагалі не дресовані, одразу почали на мене гавкати, а донька аж розплакалася

– Ой, ну чого вона ниє, вони ж просто погратися хочуть? – сміялася тітка. 

Ви б бачили, як ті собаки хотіли “погратися”. Скакали на коліна, кусали за ноги, гарчали, що аж слина капала. На ніч ми вирішили їх зачинити у ванній кімнаті. То на ранок я побачила розірваний килимок, обгиджену підлогу та запах був такий, наче очі виїдав. Ще й прийшли сусіди та почали сваритися. 

Кіт ходив всюди гадити – на крісло, у горщик з квітами, у мої нові туфлі. Запах від нього йшов такий, наче його ніхто ніколи не мив. Ще й помітила декілька бліх у вушках.

– Ну ми йому давали каплі. Певно не допомоги, – байдуже казала тітка. 

Найгірше – це були папуги. Хоча вони маленькі, але такої шкоди мені наробили. На кожному килимі красувалися їх послід, обгризли шпалери та квіти, вночі не давали заснути. А якщо літали – то могли кігтиками зачепитися за волосся і боляче так потягнути. 

Пошепки

Я натякала тітці, що варто тварин показати ветеринарові або ж віддати у притулок, де є кращі умови.

– Що? Ті тварини мені як діти, що ти таке кажеш! От я зараз твою Марію захочу кудись віддати Тобі буде приємно? 

Родичі нічого не робили з тваринами. Так, як у них ще не було грошей, то корм, пігулки, підстилку та інші штучки купували ми. 

Через тиждень мій терпець увірвався. Адже коли Марія їла, то собаки застрибнули на неї, вкусили за руку та забрали тарілку. Дитина налякалася, почала заїкатися. Ми негайно відвезли доньку до лікаря, адже укус був великий. 

Тоді вже чоловік не витримав:

– Або вони сьогодні здають весь той зоопарк геть, або я їх сам вижену!

Тільки тітка з доньками почали заступатися за псів, ви собі уявляєте? Казали, що то Марія їх дражнила і навмисне показувала м’ясо в тарілці. 

– Годі мене цього цирку. Будь ласка, забирайте речі та їдьте хоть в Москву! 

Звісно, родичі гонорово зібрали всі речі та поїхали геть. Ввечері ще моя мама зателефонувала з докорами:

– Ви хотіли їх тварин приспати? Доню, хіба я так тебе виховувала? 

– Не приспати, а просто зайнятися дресурою Ти бачила, що вони зробили з Марією? 

Вже коли мама дізналася всю правду, то перепросила вибачення. Ми вже декілька днів не спілкуємося з родичами та не знаємо, де вони є. 

От моя історія – це яскравий приклад того, що не можна нікому допомагати. Навіть родичам!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!