Я добре своїй кумі говорила, щоб не думала і їхала за кордон. Що тут в глухому селі можна добитися, дітям нічим зайнятися, не кажучи вже про дорослих, які то на господарці, то в полі.
– Ти повинна думати про своє життя і життя дітей та чоловіка! А не робити, як каже тобі матір! Нехай говорить собі, що хоче! Але я б на твоєму місці давно поїхала.
Справді. У селі єдине, що годує – це город і худоба. Роботи ніякої. Від сили три магазини, школа ніяка, садок старезний. Дороги без асфальту. Ніякого дозвілля.
Люди бідні. Бідні настільки, що якби й хотіли, а не можуть назбирати грошей і виїхати на ті самі заробітки. Бували випадки, що продавали все, що мали і їхали на чужину, щоб мати трохи краще життя.
А з теперішньою ситуацією це стало більш реально. Моя кума живе на мінімалку, чоловіка теж скоротили, хоч він і майстер на всі руки. Але ж треба трохи думати про майбутнє, дітям потрібна освіта.
Я їй кажу, що зараз за кордоном допомагають українцям з житлом і пошуком роботи. Так би гроші якісь заробила, щось відклала, життя трохи покращила.
І вона ніби й не проти їхати, але матір не хоче відпускати. Як тільки заводять цю тему, то жінка одразу в скандали. Її частково можна зрозуміти, бо кума її єдина дочка, народжена в старшому віці. Жінці вже за 70. Всі односельці знають, як вона леліяла дочку, ростила для себе, пилинки здувала і до 12 років водила її за руку.
– Я через тебе в лікарню попаду! Доведеш ти мене! – викрикала матір. – Я тут не зможу бути без тебе! Лишаєш матір напризволяще? А совість твоя де? І внуків забираєш! Боже мій! – хапалась за голову бабуся.
Уявляєте, наскільки жінка досі прив’язана до дочки, яка вже сама давно матір? Я не розумію цього. Навпаки батьки мають бажати дітям кращого і радіти за якісь починання, підтримувати.
– Мамо! Я ж не на все життя їду! На кілька місяців, щоб грошей заробити! Розумієте? Тимчасово! – пояснювала мамі кума.
– Ти мене вже почула! Я категорично проти!
Є ще момент у тому, що туди поїхала подруга куми. Їй би було так спокійніше з близькою людною. По черзі могли б з дітьми сидіти і ходити на роботу.
Шкода мені куму. Вона добра людина і хоче, щоб було якнайкраще, але і матір переконати не може. Вже і не знає, як з нею говорити. Я їй раджу, щоб просто їхала і не слухала нікого. Тим більше на їхній вулиці є сусіди, вони б на прохання допомагали б її мамі щось по господарці.
Вона сумує, а час минає. Треба ж використовувати можливість поки вона є, бо потім можна гірко жаліти, що не наважилась.
А ви що думаєте? Як розрадити жінок?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!