У моєї мами якась пташка в голові сидить, чесно. Називається мозгоклюйка. От тільки мама прокинеться – а та пташечка починає їй мізки викльовувати. Чесно, бо я вже не знаю, як пояснити її прибацану поведінку.
Після весілля ми з чоловіком переїхали до батьків. Коханий Данило з нашого села, ми зналися ще з дитинства. І он тільки я закінчила університет – то Данька зробив мені пропозицію.
Ми навіть не розглядали варіанту переїзду до міста. Нам подобалося село, це рідне місце, ми тут народилися та виросли. Тим паче, що свекри, що батьки тут мали бізнес і треба було їм допомагати.
Хата моїх батьків велика, нам віддали 2 поверх. Ще й допомогли ремонт там зробити, привезли нові меблі, ліжко, ще одну ванну поставили.
Минулого літа я народила сина Остапа. Найбільше зі всіх на появу малюка чекала моя мама. І, якщо чесно, я не думаю, що в неї були такі сильні почуття. Швидше, моя мама мала в голові хитрий план.
Як тільки я приїхала з пологового, то мама одразу почала няньчитися з Остапом. Буквально забрала у мене дитину. Прокинеться, зайде у кімнату, візьме малого та виходить на вулицю. А я повинна виконувати всі хатні справи.
Господарка, до речі, у нас чимала. Дві корови, кізоньки, свинки, кури, качки та кінь, якого я страшенно боюся. Добре, що тато його сам виводить на пасовище чи запрягає у фіру. Але от приготувати тваринам корм, позбирати гній, відвезти його на город для добрива, зібрати яйця, подоїти корову… І це тільки у хліві.
А ще треба на 4-х людей приготувати сніданок, обід та вечерю. Помити посуд, закинути речі у прання, витерти пилюку, вікна протерти. Я падала просто мертва після такого “декрету”. Повірте, бували моменти, коли мама навіть не приносила мені Остапа, аби я його груддю погодувала. Одразу давала йому молоко з-під корови чи кози.
Мені вкрай важко. Як було літо, то весь час провела на городі та у квітнику. Хоча мої подруги їздили з дітками на річку, закордон на море. А я що? Взяла сапку в руки і пішла “засмагати” біля помідорів.
Мама гонорово виходила на вулицю та гралася з Остапом. Ще як він зовсім крихітним був, то вона годинами колисала його в колясці, дефілювала по селі, наче модель.
Чесно, я інколи заздрю подругам та сусідкам. Адже я бачу, що вони весь час проводять з дітками, а старші люди на городі. Ніхто тих юних матусь не змушує до важкої праці.
Данило з ранку до ночі на роботі, ввечері ще їздить до тата на ферму. Раз я пожалілася на маму, а він пробурмотів “мені і так на роботі настрій зіпсували, а тут ще ти зі своїми проблемами”. От підтримки від нього взагалі нема. А тато….Тато боїться мамі перечити, бо знає, який у неї запальний характер:
– Доню, ти краще помовчи. Ну нащо зайвий раз нервуватися? Хай грається з малим, їй то в радість.
– Тату, я рідну дитину не бачу, хоча живу з нею під одним дахом! Скільки можна?
Я намагалася поговорити з мамою. Ну можна чергуватися. Наприклад, зранку я няньчу Остапа, а ввечері вона. Або день через день. Однак. вона постійно удає, що “дуже зайнята” і тупо тікає геть з хати. Звісно, з дитиною на руках.
Поясніть, будь ласка, що не так з моєю мамою? Їй клепка поїхала чи як? То неадекватна поведінка дорослої людини!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!