Моя мама сама мене виховала. Я вдячна їй за все, що вона мені дала, але те, що вона робить зараз зрозуміти не можу.
Мої батьки були щасливо одружені і чекали на свою першу дитину – на мене. Коли я народилась, все було добре, вони мене доглядали та опікували. Мама так мені розповідала, бо свого тата я не знаю.
Він вирішив піти від мами, коли мені було 4 місяці. Сказав, що йому «важко і морально, і фізично». З того дня ні я, ні мама його більше не бачили.
Мама все робила, аби я ні в чому не знала потреби і мала все необхідне. Коли хтось запитував її, чи дасть сама раду у вихованні дитини, мама відповідала:
– Навіть не сумнівайтеся. Ще побачимо чия дитина буде краще вихованою.
І таки давала мені раду, хоч і була я проблемною дитиною, особливо в підлітковому віці.
Прізвище у мене було батькове. Одного разу, коли я уже навчалась в університеті, вирішила його розшукати. Знайшла номер телефону і зателефонувала. Говорити зі мною він не став, а як почув хто я кинув слухавку. Більше спроб знайти спільну мову я не робила. Знала лише, що він одружений, але окрім мене дітей у нього немає.
Про тата я більше нічого не чула з того дня і за його долею не стежила.
Мама вдруге вийшла заміж, коли мені було 15. Вітя, мій вітчим, дуже хороша людина. Він фактично замінив тата, якого я ніколи не мала. Він робив зі мною уроки, ходив на збори до школи, возив на різні екскурсії та ставав на мій бік, коли у нас із мамою бували сварки.
Зараз я заміжня, маю двох дітей. Та живемо ми всі разом із мамою та вітчимом у її двокімнатній квартирі. Скільки ми вже збираємо на своє житло, та потрібної суми і досі немає.
І от до мене зателефонував нотаріус і повідомив, що нам потрібно зустрітись. Я нічого від зустрічі доброго не чекала, та дарма.
Виявляється, мій тато пішов у кращий світ, а квартиру залишив мені, бо інших дітей не має. Це однокімнатна квартира недалеко від центру міста. Я дуже зраділа такій новині.
Ми з чоловіком вирішили продати цю однушку, докласти ту суму, що маємо і купити собі двокімнатну квартиру. Нарешті у нас буде власне житло.
Та мама моє радості не поділяла. Як дізналась, що я планую вступити у спадок, то влаштувала справжній скандал.
– Ти не можеш нічого від нього брати. Той чоловік тобі чужий. Відмовся від тієї квартири – кричала мама.
– Але чому? Тоді квартира перейде державі, а я так і не матиму власного житла. Як ти не розумієш?
– Я сама тебе ростила, а ти тепер хочеш стати на його бік таким чином. Це зрада.
– Мамо, що за маячня? Може, він таким чином збирався вибачитись переді мною?
– Якщо ти візьмеш собі ту квартиру, я тобі не мама.
Я не розумію чому маю відмовлятися від спадку. Ще й у нашій ситуації. Та мама мою думку не поділяє. Порадьте, як зробити так, щоб з мамою не посваритись, але не відмовлятись від батькового спадку?
Вибачте. Даних поки немає.