Знаєте, я дуже люблю свою маму. Але от хочу поберегти нерви.
Отож, вчора до мене зателефонувала сусідка. І одразу почала на мене викрикати у слухавку “Ти безсовісна дитина, маму саму кинула, а їй там важко”. Чесно, це вже не вперше. Бо до мене доходили плітки з села.
Моє дитинство було нелегким. Тато пиячив, потім помер через горілку. Не було ні бабусі, ні дідуся. Ми з мамою удвох працювали на полі, на городі, тримали всю господарку. Я не мала часу навіть просто вийти з друзями погуляти, почитати книжку чи навіть зробити уроки!
Після школи я одразу йшла додому їй допомагати. В суботу зранку їздили до міста на базар, аби продавати молочку. Ну в 10 років я вже стояла разом з мамою за прилавком і торгувала. Виручка у нас була чимала, бо мали багато клієнтів у місті.
Однак, жили ми все одно скромно. Одяг купували на секонді або сусіди віддавали, взимку одягала дві пари шкарпеток, аби не намочити ноги. Мама всі гроші собі відкладала на карточку. Хіба на свята я могла отримати якусь нову сукню чи туфельки.
Після 11 класу я не зуміла вступити до університету на бюджет, не вистачило буквально декількох балів. Думала, що мама допоможе оплатити хоча б перший семестр, а я далі якось сама спробую знайти роботу.
– Доню, в мене нема грошей. Ти краще рік почекай! – дорікала мама.
Я аж плакала. Ну знала, що моя мама має гроші. Та я навіть просила в неї в борг, бо дуже мріяла переїхати до Львова. Ну, але мама повторювала “нема грошей”. Я вирішила рік почекати, ще раз скласти екзамени вступні. Повірте, я зубарила з ранку до ночі конспекти, повторювала історичні дати.
На щастя, мені вдалося переїхати до Львова на навчання, паралельно ще працювала офіціанткою. Там, до речі, познайомилася зі своїм чоловіком Дімкою. Він там працював барменом. Після 4 курсу він зробив мені пропозицію.
Я сподівалася, що мама дасть гроші хоча б на весілля. Але знову почула фразу “нема грошей”. Ми взяли кредит та позичили гроші у друзів. Але через місяць після весілля моя “щедра” матуся зробила ремонт у всій хаті та почала будувати другий поверх.
Тоді я зрозуміла, що з мамою треба тримати дистанцію. Телефонувала раз на тиждень, просто розповідала, як справи. Дмитро поїхав на декілька років закордон, аби заробити гроші на квартиру.
Останньою каплею терпіння стало народження моєї донечки Софійки. Мама подарувала своїй першій онучці… 500 гривень. Я подивилася на той нещасний конверт і поставила їй обережно в сумку назад.
Ви не подумайте, моя мама тоді заробляла ого-го як багато. Бо вирощувала не тільки корів, але й багато птиці, кроликів. До неї навіть з сусіднього села та міст приїздили люди. Декілька разів вона їздила на море в Єгипет чи в Туреччину.
І от Софійці вже 7 рочків. Мама взагалі не виявляла бажання приїздити до нас у гості, проводити час з онучкою. Навіть коли телефонувала до мене, то тільки скаржилася, що роботи багато і продажі впали. А от як справи в онучки, як її здоров’я – тю, ніколи не згадувала.
Але декілька тижнів тому мама почала хворіти. То її спина болить, коліна крутить, у голові паморочиться. Ну і от жаліється мені. А я що маю казати? Має гроші, хай їде в місто та лікується.
Однак, мама зробила інакше. Сусідам пожалілася на мене, мовляв, я така погана, паскудна донька, просто забула про стареньку матусю. Ну от вчора до мене зателефонувала пані Стефа, накричала.
А я взяла і заблокувала її номер. У мене нема ні бажання, ні часу їхати до мами. Нащо мені їй допомагати? Вона роками любила гроші більше, ніж мене. То нехай зараз сама собі ради дає.
Наша читачка вчинила правильно?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!