Матір моя одружена на вітчимі.
У мене весілля було невеличке, мама зовсім відмовилася допомогти в організації і не дала ні копійки. На кінець святкування, коли гості почали розходитися, підійшов вітчим і сказав, щоб я навіть не надіялася на їхню допомогу. Ніби то, якщо я задумаю народжувати, це будуть мої проблеми, адже у нього теж є діти, яких потрібно ставити на ноги.
Я була вражена такою категоричністю, але нічого не сказала у відповідь. Вже пройшло багато часу, я доросла жінка, яка вже й сама має двох дітей. З мамою стосунки в мене так і не склалися, і я завжди заздрила подругам, які розповідали про дуже теплі та добрі відносини з мамою.
Моїй матері було не до мене, в неї розпочалося нове життя з новим чоловіком. Вона стала для мене зовсім чужою. І, що дуже дивно, взагалі не спілкується з онуками.
А вийшла заміж вона за вітчима, коли мені було 25 років. В нього вже було двоє дітей від попереднього шлюбу, про які він піклувався. Я в цей час жила в іншому місці та влаштовувала власне життя.
Вітчим забрав матір у своє село, а вона довго не думала — продала нашу спільну квартиру. За одну частину купила хату в селі, а другу віддала мені. Спілкувалися ми з матір’ю все рідше.
Згодом я зустріла Миколу, ми щиро покохали одне одного. Після весілля ми з чоловіком орендували квартиру, на свою власну назбирати не вдавалося — я вже була вагітна, а Микола працював на всю сім’ю. Згодом я дізналася, що біля мами в селі продається з боку невеличка хатинка. За мізерну ціну! Тоді ми з чоловіком вирішили придбати цей будинок, як-не-як, але у своєму кутку краще, ніж в орендованій квартирі.
Отак мама й стала моєю сусідкою. Спершу мені було дуже важко, адже треба було навести порядок на господарстві, а в мене ще й на руках маленька дитина. В мами я допомоги не просила, оскільки знала, що почую відмову. Та й в неї було вже своє життя та власні турботи.
Приходила вона до нас дуже рідко подивитися на маля.
Через 3 роки ми вже мали донечку. Але мамині візити до нас ставали все рідшими, завжди вона говорила, що має вдома і своїх справ вдосталь. Ми з чоловіком звикли і навчились все встигати самі, адже допомоги чекати нам немає від кого.
Саме в цей час діти дядька Івана теж подарували їм маленьких онуків. І там ситуація стала зовсім протилежною, мама мало не з пелюшок їх гляділа, знала, що вони люблять, коли вперше заговорили, пішли, коли перший зубчик з’явився. Вони постійно були в селі у дідуся з бабусею.
Мені було дуже неприємно, адже мої дітки теж би хотіли мати бабусю, яка їх буде щиро любити. Дуже прикро, що для нас вона не зробила нічого, а заради чужих дітей готова на все.
Скільки раз я хотіла поговорити з матір’ю, а вона все шукає відмовки. Не знаю, як бути далі…
Що ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!