Мама народила мене, коли їй було 18. Тато, коли дізнався про те, що мама вагітна кинув її ще до пологів. Не робити аборт маму вмовила бабуся, та й лікарі забороняли.
Мама народила мене. За пів року вона повернулась до навчання, а тоді пішла працювати. Коли мені було 4 роки, мама вирішила поїхати на заробітки, щоб нам легше жилось. Я, як зараз пам’ятаю , як тоді плакав і просив маму не їхати та не кидати мене. Вона тоді сказала:
– Не плач. Я зароблю трохи грошей і заберу тебе до себе. Почекай трішки, я скоро приїду.
Та це був обман. Мама не повернулась зовсім, хоч я її і дуже чекав.
Обох батьків мені замінила бабуся. Вона дала мені всю турботу, любов та ласку, робила все, аби я не почувався чимось обділеним.
Після шкоди я вступив до університету, успішно його закінчив. Ще на 4 курсі під час програми обміну студентами стажувався в іноземній компанії, де по закінченню навчання отримав робоче місце.
Бабуся дуже мною пишалась та підтримувала. За кілька років купив собі двокімнатну квартиру та зробив там ремонт. Зараз живу окремо від бабусі, проте часто до неї заїжджаю та повністю забезпечую. Вона вже старенька й працювати не може.
Мама так жодного разу і не з’явилась у моєму житті. Лише раз я випадково почув, як бабуся розмовляла з нею телефоном:
– Приїдь до сина, він же так тебе чекає. Невже ти за ним не сумуєш? Що означає «не треба», ти ж мама….
Потім бабуся довго плакала. Тоді я не зовсім розумів чому, проте тепер знаю, мама сказала, що я їй не потрібен, це й засмутило бабусю.
У мене вже є наречена, з якою ми готуємось до весілля. Я її познайомив з найдорожчою людиною у моєму житті – бабусею. Вони швидко знайшли спільну мову.
Місяць тому бабуся почала зі мною розмову:
– Твоя мама телефонувала. Вона в Україні і хоче з тобою побачитись. Я була б дуже рада, якби ви помирились.
– Та ми й не сварились – кажу. – Але я готовий з нею зустрітись.
Ще через тиждень ми побачились. Переді мною стояла вже старша жінка, втомлена життям. Це не та мама, яку я пам’ятаю з дитинства.
– Привіт, синку.
– Привіт.
Я чекав, що вона попросить пробачення, що кинула мене і захоче помиритись та знайти спільну мову, але ні. Мамі він мене було потрібно лише одне – і це не моє прощення.
– Бабуся казала, що ти гарно живеш. Допомагаєш їй – почала мама.
– Так – кажу.
– Найрідніша людина у тебе – це я. Ти мені повинен допомагати. У мене зараз скрутне становище і гроші, ой як не завадять.
Я аж оторопів від несподіванки. Мама продовжувала:
– В тебе є ще сестра та брат, яким не так пощастило в житті, як тобі. То ж мусиш і їм допомогти.
– Я нікому нічого не мушу – не витримав я. – Ти мене кинула, коли я ще був дитиною, а тепер приїхала і говориш мені, щоб я тебе з твоїми дітьми утримував. Навіть, не запитала як я, не вибачилась, а відразу за гроші мову завела. Ти мені не мама, ти – чужа, незнайома жінка.
Я не став більше з нею говорити і слухати її. Вона вважає, що все, що у мене зараз є мені просто до рук впало. Це все щоденна праця. Її не цікавить ніхто, окрім неї самої.
Моя найближча людина – бабуся і їй я допомагатиму, а таку маму, як моя і знати не хочу.
Як би вчинили ви на моєму місці?
Вибачте. Даних поки немає.