Моя нова дружина не розуміє, що зі мною відбувається, але поговорити з нею відверто я ніяк не наважуюсь

Мені 43 року, а я визнаю, що поводжуся, як мала капризна дитина. Понад 10 років тому я женився вперше. Це було справжнє кохання, де я цінував свою дружину. Ця жінка допомогла мені впоратися з цілою купою  проблем та підтримала мене емоційно. Завдяки їй я зміг стати на ноги, почав власну справу, нажив трохи майна, став успішно рости кар’єрними сходами. 

Наші стосунки були хорошими. Ясна річ, що інколи ми сварилися, але це нормально для кожної пари. Ніхто межу не переходив і на тому спасибі Моя кохана також була людиною впертою і працьовитою. Вона мала хорошу посаду, заробляла непогані гроші, тож фінансових проблем ми не мали. Також гріх було жалітися на рідних та друзів. Усі вони нас завжди підтримували та допомагали, коли це було потрібно. Згодом у нас народився син, ми жили у заміському будинку, купили дві машини – словом, жалітися не було на що.

Тому я й гадки не маю, чого мені стало бракувати. Відносини поступово почали остигали. Ми перетворилися на типову сімейну пару, закидану  побутовими клопотами. І ось пів року тому я зустрів дівчину. Зрозумів, що закохався.

Я почав таємно зустрічатися з коханкою в іншому місті (ми з різних міст), благо були різні відрядження. Перед Новим роком я зробив свій вибір: зізнався у всьому дружині та поїхав до дівчини. Я не вимагав від жінки нічого. Усе, що ми нажили, залишив їй із сином. Для себе ж хотів просто щастя та спокою. 

Після свят почали оформляти розлучення, і я готувався до нового весілля. Усе пройшло чудово. Ми зіграли чудове весілля, познайомилися з ріднею і почали зовсім нове життя.  Нова моя дружина просто чудова — красива, розумна, любить мене, у неї відмінне почуття гумору. Справді, все склалося якнайкраще…У мене.

Але ось нещодавно я раптом замислився, що ж відчуває моя колишня зараз. А син? Їм ця подія точно ніякого задоволення не принесла.  І нарешті до мене почало доходити, що ж я накоїв. Я зруйнував життя своєї колишньої дружини, просто знищив її. Важко навіть уявити, що вона пережила. Зруйнував життя свого сина, хоч ми з ним продовжуємо спілкуватися за можливості.

Тепер мене починають гризти сумніви, відсутня якась віра у щасливе майбутнє моєї нової сім’ї. Загалом складно описати, що діється на душі.

Немає нікого і нічого на світі, що або кого я ненавиджу так само як і себе. Моя нова дружина не розуміє, що зі мною почало відбуватися, я перестав розмовляти, посміхатися, в очі дивитися їй навіть не можу.

Але поговорити з нею відверто бракне сил. Важко вголос визнавати власну провину. Ускладнило ситуацію й те, що я дізнався: колишня дружина чекає мене назад, точніше, ми змогли б налагодити все знову. Вона й досі мене кохає.

Тепер розумію, що й сам сумую за нею та своїм сином. Прикро, що я зопалу наробив таких дурниць. Так, моя сьогоднішня дружина дуже мене любить і вона просто неймовірна жінка, але я розумію, що спільних дітей у нас уже не буде та й кохання колись мине. Якщо це було кохання, а не просто захоплення.  Тож щастя зі мною навряд чи зараз хтось збудує.

Уже який день я не можу спати. Ці нав’язливі думки не дають мені спокою і я вже не знаю, куди від них ховатися. Не знаю, як бути з усім цим далі.  Уже нічого й не хочеться.  Ось така моя історія. З власної дурості втратив так багато. А з іншого боку, нічого не втрачав. Соромно тільки, що іншим життя споганив, ось і все. 

Чи вважаєте винним у всьому чоловіка?

Як йому зараз краще вчинити?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector