Моя сваха вже років 15 точно працює закордоном в Італії. І я вам скажу, що вона так гарно влаштувалася. Не працює по-чорному, як інші заробітчанки у поті чола.
Валентина живе безкоштовно у родині багачів. Прибирає, готує їсти, за дітьми доглядає. Але графік у неї вільний, має вихідні та свята. Сеньйора їй гарно платить, возить на шопінг, ділиться продуктами. Навіть дозволяє онуків привозити з України до Риму на канікули.
Мій син Назар після весілля переїхав до жінки Марти. Точніше, у квартиру свахи. Вона сама віддала їм ключі, допомогла зробити ремонт, переслала єврики на нові меблі. Там у них все зроблено зі смаком. Дуже красиві шпалери, посудомийка, робот-пилосос, великий телевізор з колонками, типу домашній кінотеатр. Стіл у вітальні з натурального дуба, у ванній кімнаті плитка та спеціальна сушка для одягу.
Хоча я не заробітчанка, не маю стільки грошей, але також стараюся дітям допомогти. Передаю автобусом свіже молочко, домашню консервацію, овочі та фрукти. Закрутила помідорчики та перчик на зиму, передала величезні пакети їм, аби мали собі на зиму що їсти. Тим паче, то ж домашнє, смачненьке, я з любов’ю готувала.
Купила в село надувний басейн, аби онуки собі влітку купалися. Я на пенсії, але ще маю роботу в селі, розношу пошту сусідам. І на ті гроші я нещодавно купила Павлику ролики, а Златочці модну лялечку барбі.
Але от зі свахою у мене геть стосунки не склалися. Вона наче навмисне мене уникає. Коли пані Валя в Україні, я завжди запрошую її в село, аби на гостину проїхала. Тільки вона була в мене 1 раз і те, коли знайомилася перед весіллям дітей.
Складається враження, що вона взагалі от родини не тримається. Може, то через заробітки так змінилася чи що?
Минулої суботи у пані Валі був ювілей, 55 років. Вона навмисне приїхала до України, замовила у ресторані бенкетний зал. Я спеціально поїхала до міста, аби вибрати їй подарунок. Ну от що купити жінці, у якої є все? Довго думала, голову ламала і знайшла красиві сережки з золота. Звісно, мені це обійшлося в 6 тисяч гривень. Але то ж таке велике свято.
Дістала свою нарядну сукню, в якій ходжу до церкви, попросила сусідку мені зачіску зробити та сивину зафарбувати. Сподівалася, що син заїде за мною та ми разом підемо у кафе. Сиджу годину, чекаю. Телефоную до Назара – а він вже на святі. Музика, тости, якісь конкурси.
Я аж заплакала, чесно. Але наступного дня попросила Назара приїхати. Аби молочку додому забрав, заодно подарунок від мене передасть.
– Сину, я щось не розумію – а чого сваха мене так уникаєш?
– Ма, ну просто… Ну ти інша.
– Яка інша? У мене руки-ноги є, не коса, не крива.
– Не в цьому справа. Там зібралися її подружки. Ну це такі, пані з коронами. Ти б не вписалася у їх товариство.
-То через гроші?
– Так. Не ображайся. Ну пані Валя така людина, має складний характер.
Чесно, от я не розумію, чим і коли нагрішила перед свахою. Ну і що, що я з села? Хіба це так погано? Хіба я людина низького сорту? Мені що, треба також їхати на заробітки, аби їй нарешті сподобатися?
Навіть не знаю, що робити. Чи першій помиритися чи просто забути? Просто таке враження, наче тобі в душу плюнули та ще й багно вилили на голову.
Що Ви можете порадити нашій читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!