Я завжди тішилась, що маю власну квартиру і не мушу терпіти родичів чоловіка. З Анатолієм ми вже шість років разом, виховуємо синочка. З його мамою я мало спілкуюсь, не подобається вона мені. Хоча й розумію, що для чоловіка це найрідніша людина.
Антоніна Романівна все життя працювала на державній роботі. Тобто цілісінькими днями сиділа в офісі, пліткувала та папірці перекладала. Та завдяки цій своїй посаді чимало махінацій провернула, гарну трикімнатну квартиру отримала. Та й взагалі – ніколи вони не бідували.
Але нещодавно вона потрапила під скорочення. Все ж 68 років, що робити. Не хотіла покидати таке тепле місце, навіть до суду думала подати, та не наважилась. Відтоді вона почала дзвонити Толіку і скаржитись:
– Знаєш, я навіть м’яса собі не купую, надто дорого!
Звичайно син жалів неньку. Увесь час запрошував до нас на вечерю, ще й гроші давав. Мене це дратувало, адже я знаю, ця жінка має чималі заощадження. Колись вона сама зізналась в цьому. Та й пенсія в неї не 3 тисячі гривень. Але свекруха звикла гарно вдягатись, салон відвідувати, тож вона продовжувала тягнути гроші з нашої сім’ї.
А тоді якось прийшла до нас і заявила.
– Переїжджайте до мене! Квартира велика, я з онуком сидітиму. Разом легше буде. А вашу квартиру здамо. У моєї подруги родичі приїхали, переселенці з Херсона. Готові великі гроші платити.
– Але мені це не потрібно, – зауважила я.
– Ну звісно, тобі байдуже, що я голодую. Зараз ще світло почнуть вимикати, як мені грітися?
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Вона тиснула на жалість, та я стояла на своєму. Вважала, що ми до цієї теми повертатися не будемо. Та минуло чотири дні, я саме поверталась з роботи. Увійшла у квартиру і з порогу побачила валізи. Антоніна Романівна прийшла до нас з речами.
– Ви кудись збираєтесь?
– Я у вас поживу кілька місяців. До весни.
– Чого?
– Я здала свою квартиру переселенцям, всього на три місяці, вони мені 50 тисяч заплатили, уявляєш?
– Ну значить за ці гроші орендуєте собі житло.
– Де ж я його знайду? Тоді ж сенсу в цьому немає.
– Чого ж? Орендуйте однокімнатну, матимете різницю.
Тут втрутився чоловік. Почав кричати, що я не маю права так поводитись з його мамою. Врешті я вигнала їх обидвох. Нехай подумають.
Наступного дня чоловік почав телефонувати й назад проситися. Я сказала, що прийму, коли він розбереться з маминими проблемами. Ще взяла обіцянку, що перестане їй гроші давати, а почне на майбутнє дитини відкладати. Врешті, вона цілком може здати одну кімнату, або ж знайти собі невеличкий підробіток.
Як вважаєте, я правильно зробила?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!