Я не можу називати свою маму дійсно мамою. І це не моя провина!
Скільки себе пам’ятаю – їй було байдуже на мої оцінки в школі, не ходила на батьківські збори та навіть не давала кишенькові гроші. А коли мені було 10 років, то вона забрала документи зі школи та ми переїхали з Івано-Франківська до невеличкого міста Галича. Там жила моя тітка Галина. Я не розумів, що відбувається, чесно. Але ввечері підслухав розмову:
– Як ти можеш? У тебе тут син, а ти так його кидаєш мені на спину. Май совість. Ти ж знаєш, що зараз йому потрібна. Він ще малий!
– А ще нам потрібні гроші. Рік у тебе поживе, нічого не станеться. А там гарна робота. Я сама не зможу підіймати дитину на таку зарплату.
Мама швидко поїхала геть в Італію на заробітки. Обіцяла, що приїздитиме у гості, але я бачив її хіба на великі свята. Розмова у Скайпі тривала від сили 5 хвилин. А потім все менше та менше. Вона навіть не приїхала до мене на випускний, тільки передала тоді 100 євро “на подарунок”.
Однак, тітка Галина мене дуже любила. Вона прийняла мене, як рідного сина. І її чоловік, дядько Василь також мене дуже любив. Вони мене навчили кататися на велосипеді, коли підріс – на старенькій машині. Допомагали з домашнім завданням, потім ще їхали зі мною обирати інститут після 11 класу у Франківську. От вони стали мені немов рідними батьками, чесно! Адже вони самі не могли мати дітей через якусь хворобу…
Зараз мені вже 25. Маю гарну посаду на логістичній фірмі, купив нещодавно машину. Поки мешкаю на орендованій квартирі, але вже обрав собі майбутнє житло в хорошому районі. Найбільша радість – це наречена Марія. Вона також з Галича, але так вийшло, що ми зустрілися на роботі. Зараз живемо разом та помалу готуємося до весілля.
Про тітку та дядька я не забуваю. Цього літа допоміг їм поставити новий паркан. У дядька хвора спина, тому я часто висилаю йому ліки та мазі. Навіть на новий рік купив їм путівку в Моршин до санаторію. Марія також знайома з моїми родичами, вони її прийняли, як рідну доньку. Зараз активно допомагають з підготовкою до весілля.
Але влітку до нас приїхала мама. Знаєте, я думав, що у нас вийде тепла зустріч.
Але з порогу вона почала дорікати:
“Сину, і за це ти платиш гроші? Господи, не міг кращу квартиру на оренду вибрати?”
“То це твоя машина? Боже, ну і корито. Не було кращого варіанту?!”
Не оминула увагою і зовнішність Марії. Але у неї виставило розуму сказати мені це тихцем на кухні:
– Сину, я розумію, що це твій власний вибір. І як то кажуть – кохання сліпе. Але вона немов сіра мишка, чесно. Я думала, що ти кращу дівчину знайдеш!
Щоб ви розуміли, Марія дуже красива, скромна та вихована. А ще дуже смачно готує. Отож, такі слова мами мене дуже розлютили та ми навіть посварилися. Мама зібрала речі та поїхала геть. Тепер взагалі до мене не телефонує та не пише.
– Грошей ти від мене не весілля не отримаєш, – кричала мама на кухні. Дивно таке чути від людини, яка мені за всі ці роки вислала тільки 500 євро загалом.
Я знаю, що зараз хтось почне мене вичитувати, як малого школяра “яке ти мав право ображати рідну мати”. Знаєте, вона мені мати тільки по документах, а так Ярина Петрівна.
І не варто її захищати, що вона заради мене поїхала на заробітки. Грошей від неї я майже не бачив. Тітка якось пробазікала, що мама поїхала в Італію шукати нового чоловіка і все. А заробітки – то так, прикриття.
Я не хочу бачити маму на весіллі. Тільки от ні тітка, ні дядько, навіть Марія не розуміють мене. Категорично проти такої ідеї. Але як їм нормально пояснити, що я не люблю свою маму? Вона мені просто чужа жінка!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!