Моє життя врятував пес, якого я взяла з притулку. Досі лячно згадувати той осінній вечір

Вірнішого друга ніж собака ви не знайдете. От і я все своє життя марила пухнастим другом, який би склав мені компанію. Та поки жила на орендованій квартирі, точніше знімала кімнату не могла собі це дозволити.

Та доля усміхнулась мені. У спадку від дідуся мені дісталась квартира за містом, де неподалік парк і дуже спокійно. Я подумала, що цей ідеальний момент! У мене буде собака! Хто ж міг подумати, що чотирилапий врятує мені життя!

Собаку я обирала в притулку. Мені пощастило, бо знайомий якраз працював там і показав усіх собачок. Найбільше я відчула контакт з Лукасом. Породиста вівчарка, яку колишні господарі залишили, бо виїхали за кордон. У пса були всі прививки та паспорт. Навіть команди якісь знав.

Так у мене зявився друг. Якось одного теплого осіннього вечора я затрималась на роботі. Тож з собакою довелось вийти на прогулянку пізніше, ніж зазвичай. Ми пішли у парк. Поки Лукас бігав навколо мене і робив свої собачі справи я поволі йшла і любувалась пожовтілими деревами та запахом лісу.

– Ой, дівчино! А вам не страшно ходити отак одній!?

– Давайте ми складемо вам компанію! – як грім посеред ясного неба пролунали два зухвалих чоловічих голоси.

Моє серце впало до п’ят, тіло затремтіло, я намагалась прискорити ходу. Я розуміла, що не зможу себе захистити й бігала не швидко. А потім я почула кроки, які наближались все швидше, відчула як один із них хапає мене за руку і я закричала. Я не хотіла вірити в те, що сталося і надіялась, що мене хтось почує.

І мене почув Лукас. Дивовижно, як пес накинувся на одного чоловіка, потім вкусив іншого! А як він голосно гарчав, я б сама в штани наклала. Одним словом я стояла шокована поки мій пес давай собі раду з хуліганами. Один так і лежав на тротуарі, боявся ворухнутися, а другий корчився від болю після укусу.

Я оговталась за хвилину і викликала поліцію. На щастя наряд був дуже швидко і любувався картиною. Навіть, коли поліцейські намагались підняти чоловіків пес не відступав. Тоді я покликала його і він чемно підійшов до мене, виляючи хвостиком.

Після усього цього стресу я сиділа вдома і не розуміла, як дорослий пес, який зі мною всього три місяці зумів так зреагувати щей слухав тільки мої команди! Я безмежно вдячна йому! Моєму Лукасу – рятівнику.

А у вас є вірні чотирилапі друзі?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!