За тридцятирічного Романа я вийшла заміж у 22, як тільки закінчила університет. Саме він став ініціатором того, щоб узаконити наші відносини. Я довго сумнівалася, тому що власного житла не було, сама ж я з невеликого села, але туди я не хотіла повертатись.
Роман сказав, що у його батьків великий та просторий будинок за містом, тож місце для нас знайдеться. Я не дуже хотіла жити зі своєю свекрухою, але вибору у мене не було – довелося погодитися. Такий варіант я розглядала як тимчасовий, поки у нас не з’явиться можливість купити квартиру.
Після того, як ми одружилися, свекри відгородили нам половину будинку. Ми почали облаштовуватися, зробили окремий вхід, ремонт. Тоді я стала помічати, що свекруха втручається у все, що я роблю. При тому завжди дуже незадоволеним тоном. Я нічого не відповідала, думала це буде тривати доти, доки ми не звикнемо одна до одної.
Але нічого не змінилося. У нас народився син, і тут у свекрухи додалось причин для повчання: “Не так купаєш, не так пеленаєш, не так годуєш”. Після таких слів у мене моментально настрій зникав.
Я старалась її уникати, але не дуже виходило. Якщо ви живете з кимось в одному будинку, то до вас можуть завітати в гості в будь-який момент.
Мій чоловік нічого не казав мамі. Чи він спеціально не хотів помічати, чи він вважав, що його мама має право втручатись — не знаю. Коли народилась друга дитина, то терпіти постійні претензії свекрухи, я більше не могла. Почала ігнорувати її. Свекруха зрозуміла мою тактику та почала просто за мною наглядати.
Стала ходити за мною та говорити: “Ти нагодувала курей? А скільки ложок солі ти додала у борщ? Ти будеш мити сьогодні підлогу?” – я не могла більше це слухати.
Мої батьки навідували мене не часто, адже я жила далеко від них. Але на мій День народження вирішили приїхати. Свекруха поводилась безцеремонно, далі робила мені безліч зауважень. Коли ж мама вирішила зупинити її, то Валентина Орестівна практично прогнала її з будинку, аргументуючи це тим, що тут тільки вона господиня і ніхто не буде їй вказувати, що і як робити.
Мама думала над ситуацією всю ніч, а на ранок запитала мене, чи не хочу я повернутись до батьківської оселі. Я погодилась, зібрала речі, взяла дітей та сіла в машину до батька.
Чоловік зупиняти мене не став. Прийняв позицію своєї матері. Він ніколи до мене не приїжджав, навпаки, тільки й чула, що він говорив про мене всякі неприємні речі. Не знаю, чи правильно я вчинила, що поїхала, адже у мене тепер діти ростуть без батька. Але й терпіти знущання свекрухи я теж більше не могла.
Що б ви порадили головній героїні? Чи варто їй повертатись до чоловіка?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!