Мої батьки завжди для мене були прикладом ідеальної сім’ї. Прожили разом в 50 років в шлюбі, а батько влаштував нам сюрприз і в 75 років зібрав речі і поїхав в іншу країну, де проживає його перше кохання. Там з тою жінкою одружився, а мама в 68 років залишилася самотня. Такого від зразкового сім’янина ніхто не очікував, але ми з братом старалися підтримати матусю і не залишати її.
Час не стоїть на місці, але для мами воно зупинилося. Запропонували їй переїзд, продати все майно, переїхати до дочки в столицю, ну або просто в інше місто, і діти поруч, і нова обстановка. Відмовилася, каже, що діти її «пустять по світу», залишивши без квартири. Дивне звичайно припущення, враховуючи, що забезпечення мами крім пенсії завжди лежало на нас, ми ж регулярно їй висилали гроші. Я позакривала купу її кредитів, сама набрала кредити, коли вона кожного літа протягом 9 років робила вдома ремонт і обставляла технікою будинок. Брат постійно висилає їй гроші (живе закордоном, не особливо близький з мамою). При цьому, зараз це все здається для неї небилицями, навіть при розмові вона забуває про це і доводить, що ніколи не бере гроші від дітей, і тим паче кредити, хоча в банку кожен працівник її знає. Взагалі тільки побачила в ній цю мерзенну рису характеру – заперечувати правду і удавати, що цього не існує.
Зараз вона ображається, коли я спілкуюся з батьком, онуки з дідом. При приїзді до мене додому, рилася в речах, поки мене не було, шукала якісь документи, фотографії, листування з батьком, ночами намагалася розблокувати мій телефон. Влаштовувала допити, як живе батько, і чому я не передаю їй всі подробиці його життя, як ніби я там живу з ним, я просто листуюся іноді з ним і все. Ще перед від’їздом батька, я домовилася з ними обома, що нікому нічого передавати не буду. Однак маму це не зупиняє, нескінченні дзвінки, крики і сльози, ось так мені доводиться щодня її заспокоювати і говорити, що життя не стоїть на місці, треба жити для себе.
Відправили їй онуків на канікули, їм важко, нескінченні її плачі дітей напружують. Намагалися відвезти до психолога, закінчилося звинуваченнями, що діти хочуть здати її в психушку. Її пошуки в моїх особистих речах пройшли не дарма, бо нещодавно дідусь купив квитки на канікули для онука, якого ростив з дитинства і, по суті, замінив йому батька, внук був щасливий. Так ось, коли мама рилася в моїх речах, то виявила авіаквитки, дізнавшись про це, вона остаточно розірвала зі мною зв’язок і спілкування. Нещодавно я дізналася, що у мене буде дитина, яку чекала 10 років, і навіть не змогла поділитися новиною зі своєю мамою. Вона мене заблокувала. Небажання спілкуватися, постійне кидання слухавки не дозволяє їй навіть розповісти, що скоро вона стане бабусею, хоча здається їй це зовсім не потрібно.
Разом з тим, у брата недавно народилася дочка, так мамі все одно, мовляв, вона далеко і не так відчувається радість, невістка її розлютила, коли телефоном сказала їй, що жити треба далі, незважаючи ні на що. Тепер невістка, як і я, ворог номер один, бо вирішила повчати нашу маму. Якщо чесно, не знаю, що і робити, але зі страхом починаю розуміти, що мені життя без неї дуже подобається.
Батько в цей час щасливий зі своєю дружиною в іншому місті і країні, радий що нарешті пішов від матері, пояснивши це тим, що довгий час жив заради дітей і онуків, щоб допомогти нас підняти, як тільки його улюблений онук виріс (підліток) він вирішив пожити для себе. За його словами останні 10 років вони жили з мамою порізно, не бажаючи один одному навіть на добраніч і доброго дня. Мама жила своїм життям і ремонтами коштом дітей, і ігноруванням життям батька. Ми діти це бачили, але настільки звикли ось до такого життя батьків, не думали, що в один прекрасний батько з’їздить на зустрічі однокурсників і залишить маму назавжди. Як пояснити матері, що життя триває і не варто на цьому зациклюватися?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!