Я вже навіть ходив у церкву до сповіді. Але образа на рідних батьків засіла у моєму серці глибоко. Здається, що вона ніколи не зникне.
Хочу нарешті забути той випадок, як страшний сон. Досі звинувачую у всьому батьків, через провину яких це все трапилося.
Тоді я працював, був на нічному чергуванні. Моя дружина, Катруся, зателефонувала до батька та попросила відвезти до лікарні, адже погано себе почувала. Але слухавку підняла моя мама та сказала, що тато вже спить й порадила взяти таксі. Чому вона так вчинила? Ось-ось мав на світ з’явитися їх перший онук, мій первісток! Досі ледь стримую сльози, коли згадую той вечір… Навіть зараз.
Я люблю своїх батьків та вдячний за те дитинство, яке у мене було. Щасливе та безтурботне. Знаю, що вони намагалися дати мені тільки найкраще у цьому житті. Хотіли, щоб я виріс чудовою та гідною людиною. Але цей вчинок зруйнував ті спогади про моє “минуле” життя.
Декілька років тому я переїхав у іншу область, адже там батькам запропонували кращу роботу та хорошу зарплату. Гроші тоді були потрібні, бо готувалися до мого весілля. Заробив я самостійно і на весілля, і на квартиру власну. Тоді до мене і переїхала моя Катруся.
Правда, перші декілька місяців ми жили у батьків, бо квартира ще не була готова до заселення. Але тоді розпочалися лихі 90-сті, тому життя кардинально змінилося. Батькам затримували гроші на роботі, тому я вирішив влаштуватися у школу завгоспом. Тому міг принести додому щось корисне. Добре, що у батьків була хата з городом, тому ми не голодували.
Згодом, про наші фінансові негаразди дізналася родина дружини. Вони тоді жили у Польщі, тому вирішили нам допомогти. Вислали досить таки пристойну суму нам на квартиру та на майбутнє життя. Але моя мама дізналася про такий “подарунок” та попросила у борг. Мовляв, скоро вже буде нарешті зарплата, а зараз треба ремонт вдома зробити. Я не міг відмовити, адже це ж рідні люди.
На весну ми вирішили купити свиней та курей, щоб мати що їсти взимку. Думали, що відгодуємо та будемо чим ласувати в морози. Або ж продати м’ясо, а гроші навпіл – половину мені, а половину батькам. Хоча гроші на корм постійно я давав, бо у батьків завжди нічого не було у гаманці.
Наступного літа ми з дружиною переїхали до свого дому, бо вже й батьки почали дорікати – такі дорослі, а досі з ними живемо. Та і нікого “приданого” не дали. Ні курей чи свиней, та навіть грошей на перший час для прожиття не дали. Я не ображався, бо ми мали з дружиною декілька відкладених грошей на чорний день. Що ж, не так я собі це уявляв.
Але ми змогли з Катериною самостійно все почати з нуля. Восени, коли вже бабине літо минуло, вирішив нагадати мамі про борг. Адже ми хотіли провести газ до хати, щоб не мерзнути. Та у відповідь вона мене облаяла, бо я такий поганий син – грошей хочу. Але ж це мої гроші, які я тобі колись дав, а ти обіцяла повернути! А батько взагалі сказав, що ті гроші з боргу вони у нас забрали за те, що жили у них. Хоча я купував нам їжу, одяг та платив за комунальні послуги!
Хоча я знаю, куди насправді зник цей борг. Батько викупив у свого друга нову іномарку. Хотів таким чином перед сусідами похизуватися. Що ж, вирішив я поділити худобу, яку ми разом утримували (ну як разом – за все я платив, а дружина за ними доглядала). Та одного дня я не побачив на подвір’ї курей, а у хліві – свиней. Виявилося, що батьки все продали, бо нема грошей їх утримувати. Чому ж нам не віддали? Або ж навіть не перепродали?
Ось так ми жили весь час. Згодом, вже й дружина почала нервуватися. Скоро мав народитися синок. Одної ночі Каті стало погано. Вона була на останньому місяці вагітності. Мене не було вдома, часто вночі я підпрацьовував ще охоронцем, адже гроші зайвими не бувають. Коли слухавку підняла моя мама, то сказала взяти таксі та самій поїхати у лікарню. Бачте, чоловік спить і вона не буде його будити заради такої марної справи.
Коли я почув це, то просто не знав, що відповісти. Це ж мої рідні батьки! Чому вони так вчинили?! Знають, що дружині зараз важко на останньому місяці вагітності. Та і навіть жодного разу слова не мовили про якусь допомогу. Сумно, бо всі вважають, що мої батьки – це приклад ідеальної родини, а невістка зла та невдячна. Я не хочу ходити та всім розповідати правду. Це ж батьки досі не можуть (чи швидше не хочуть) віддати борг, продали все наше майно та не хочуть навіть допомогти дружині, коли я на роботі!
Батьки досі приходять та просять гроші “на термінові та непередбачувані” потреби, хоча мають роботу та пенсію. Я вже мовчу про город та господарство. З онуком рідко допомагала, ми самостійно давали з малюком ради.
Минуло вже багато років. Я намагаюся забути про той нещасний період у житті. Все-таки, це мої рідні батьки, а я – рідний син. Але Катерина досі тримає на них зло. Каже, що перестала вважати їх ріднею, коли ті відмовилися везти до лікарні. Якось раз згадав за гроші, які вони колись позичили. Так батьки ледь не вигнали мене з хати, мовляв, мав би сорому таке згадувати. Виходжу з хати, а на подвір’ї – нова машина, краща. А онук скоро до школи має йти. Не те, що грошей у нас з дружиною зовсім нема, але ніхто навіть не запропонував хоча б разом поїхати та вибрати форму для школярика.
Щоразу, коли дружина згадує про батьків, у нас починається конфлікт. Можемо днями не говорити. Я хочу забути про помилки моїх батьків. Але Катерина не дає. Вже не знаю, що робити. Не хочу ось так жити між двома вогнями. Хоча розумію, що вона має рацію.
Що б ви порадили зробити герою нашої історії? Який є вихід з такої ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!