Довелося моїй сім’ї таку біду пережити, що ворогові не побажаєш. А колись було в нас все добре. Десять років тому мій чоловік важко захворів. Такого ніхто не очікував. Та лікарі давали шанси, якщо ми зможемо оплатити терапію.
Спочатку я продала автівку, потім гараж, згодом все, що бодай щось вартувало у нашій квартирі. Усі гроші йшли на лікування. А в мене зростало двійко дітей, яким був потрібен одяг і нормальне харчування. У розпачі я зателефонувала сестрі, яка жила в селі й мала чимале господарство.
– Марино, ти могла б нам допомогти продуктами! Діти зростають, їм потрібне нормальне харчування. А вони вже три тижні самі каші їдять!
– Та ти що, ми ледве кінці з кінцями зводимо. Хочеш приїдь за картоплею і буряками. А більше дати не можемо.
І це б нічого, якби я не знала, що сестра кілька разів на тиждень продає молочні продукти й домашніх курей на ринку. І має з цього чималі гроші. А я, до слова, колись поступилася спадком. Інакше б Марина того господарства і не мала. Просто я знала, що в селі не житиму, от і віддала все їй. Лишень згодом дізналась, що вартувала моя частка чимало. Просто не хотіла розводити сварки.
Потім я ще кілька разів телефонувала сестрі, та вона щоразу відмовляла. Мене рятували подруги з роботи, зовсім чужі люди. Та найбільш прикро, що всі наші старання були марними. Минуло два роки й чоловіка не стало. Старшому синові тоді сповнилося 12 років. Мені було вкрай важко, та я мусила прийняти рішення.
Я залишила дітей з подругою, а сама поїхала до Італії. Лише за два роки змогла забрати їх до себе. Ми нарешті мали можливість нормально жити.
Час минав. Ми назбирали чималі гроші. Зробили ремонт у квартирі в Україні, придбали гарну автівку. Син вже навчався в коледжі, а донька готувалась до вступу. І ось раптом мені зателефонувала сестра.
– Мені вкрай потрібна твоя допомога.
– Що сталося?
– Я захворіла, потрібна термінова операція. Рак грудей.
– Мені шкода. Але хіба ж ти не назбирала за роки? Скільки тобі треба?
– Та для тебе це дрібниці, якихось 10 тисяч євро.
– Ніякі це не дрібниці, мені треба пів року працювати, щоб стільки заробити. Але не в тому річ. Колись ми мало з голоду не помирали, а ти відвернулась. І що тепер хочеш?
Вона поклала слухавку. Вся ця ситуація для мене вкрай неприємна. Ніколи я не хотіла, щоб між нами були такі відносини. Все ж сестри. Але як я мала вчинити? Хіба ж це справедливо, вимагати гроші після усього?
Скажіть, маю я допомагати сестрі чи ні? Як би ви зробили?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!