Я вражена з кількості таких негативних історій про стосунки свекрухи та невістки. Слава Богу, у мене чудові родичі. А зрозуміла я це завдяки…одній страві! Зараз розповім про цю кумедну ситуацію.
Отож, ми з Денисом тоді тільки заручилися і готувалися до весілля. Не поспішали, часу було достатньо. Але єдина проблема – це свекруха. Точніше, я її взагалі не знала. Пані Марія досить довго на той час працювала закордоном. Я хіба бачила її у Скайпі, але зустрічі особисто ще не було.
А тут вона вирішила приїхати, допомогти з організацією весілля. Взяла відпустку, купила квитки, подарунки. Ми навіть поїхали її до Львова зустрічати, бо свекруха їхала через Польщу автобусом.
Напередодні зустрічі я крутилася на кухні, як прокажена. Випитала перелік улюблених страв пані Марії, готувала, прибирала.
– Ти скоро в тому килими дірку пропилососиш! – сміявся Денис.
На годиннику була вже 1 ночі, чоловік пішов спати. А я на десерт вирішила приготувати штрудель з яблуками. Знала, що пані Марія полюбляла такими солодощами ласувати. Швидко начистила яблука, порізала, сама тісто приготувала, а не купувала в магазині готове.
І так вже очі в мене злипалися, все важче і важче було підіймати ті каструльки, посуд, відкривати холодильник. Позіхала на кожному кроці. І через таку неуважність до яблук додала не цукор, а сіль! Вони ж поруч стояли, були в однакових баночках. От я навіть не глянула на надпис, одразу відкрила та все висипала до яблук.
А наступного ранку забула. От вже ми приїхали додому, розклали речі. Швиденько засервірувала стіл, принесла борщику, салатиків.
Ну і під кінець гостини винесла штрудель. Налила чай у новий сервіз, обережно все нарізала гарними шматочками, ще й пудрою присипала.
Свекруха бере шматочок, кусає, пережовує:
– Ой, ну яка смакота. Таке ніжне тісто. А яблука соковиті. Візьму ще шматочок.
І свекруха дійсно скуштувала два шматочки. От я кусаю і відчуваю, як весь рот починає наче щипати. Стало та гірко, я аж водою запила:
– Боже, це..це сіль! Я переплутала сіль з цукром вчора. Вибачте, я не хотіла, чесно. Все зіпсувала.
– Донечко, ти нічого не зіпсувала. Навпаки, молодець, такий розкішний стіл приготувала, мене гарно зустріла. І ще й приготувала улюблений десерт.
Не дивлячись на те, що ми добряче об’їлися солі, але настрій у нас був чудовий. Мені стало дуже приємно зі слів свекри. Вона ж могла просто виплюнути мій штрудель, сказати правду про сіль. Але натомість пані Марія змовчала та ще й подякувала.
Відтоді минуло вже 10 років. Пані Марія досі працює закордоном, але щовечора телефонує. Ми з нею говоримо, як подруги. Щомісяця висилає мені та внукові Захарові подарунки, солодощі.
Жодного разу я не чула від неї поганого слова. І хоча я живу в її квартирі з Денисом, пані Марія не керує нашою родиною. Навпаки, дякує, що я так слідкую за житлом, смачно готую, виховую чудового синочка. Коли я зробила ремонт – то хвалила, що маю гарний смак на меблі і створила такий затишок вдома.
Я щоразу готую штрудель, коли свекруха приїздить у гості. Але тепер уважно дивлюся, де цукор. Навіщо знову насолити свекрусі?
А які у Вас стосунки з родичами чоловіка?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!