Я все частіше думаю про те, що даремно наважилася народжувати.
У мене був роман з одруженим чоловіком. Вони з дружиною не могли мати дітей і він був впевнений, що проблема в ньому. Тож коханець неодноразово розповідав мені про те, що хоче нащадків і навіть готовий розлучитися, якщо я народжу. Незабаром його мрії здійснилися і я завагітніла.
І він розлучився, але не з дружиною, а зі мною.
Оскільки я сама хотіла дитинку, то вирішила, що буду народжувати. Та після появи доньки почалося жахливе.
Я робила все, що повинна робити мама для дитини. Однак у моєму серці не було любові до немовляти. Своїми почуттями і переживаннями я поділилася з матір’ю. Вона сказала:
– Доню, усім важко спочатку. Ти звикнеш і стане легше. Наберися терпіння.
Та з часом все тільки погіршується. Спочатку у нас були проблеми з горщиком. Я ніяк не могла доньку до нього привчити. Мене це дуже дратувало. Були і крики, і плачі, і навіть доводилося бити по дупі. Надіялася, що якийсь з цих методів допоможе.
Крім цього ще є безліч інших проблем. Донька не хоче говорити. Вона видає звуки чи окремі слова, але ніколи не повторює за мною. А ще малеча не знає кольорів і не розуміє, коли я їй щось пояснюю. Забороняю малювати на стінах, а вона далі за своє. Чи варто згадувати про постійні істерики та сльози? Донька плаче, бо не отримує бажаного. Інколи вона просто не може донести, що її турбує.
Немає в моєму серці до неї ніжних почуттів. Одного разу мені довелося відлучитися на 3 дні і за цей час я зовсім не скучила за донькою. Навпаки, мені сподобалося бути наодинці з собою. Здається, я помилилася, коли вирішила народжувати.
Мабуть, я б віддала дитину в дитячий будинок, якби не боялася осуду зі сторони оточуючих. Мати продовжує мене заспокоювати і переконувати в тому, що згодом стане легше. Та я вже зачекалася цього моменту і маю сумніви, що він коли-небудь настане.
Мені прикро, що все так склалося. Не легко жити з розумінням того, що ти не любиш свою дитину. Можете мене за це засуджувати, але принаймні я чесна перед собою і перед вами. Та якби її рідний батько не покинув нас, все могло б скластися по-іншому.
Нещодавно я довідалася, що вони з дружиною скоро стануть батьками. Вони наважилися на ЕКО. Мабуть, я ніколи не пробачу йому цього вчинку.
Які у вас думки щодо цієї ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!