Я ніколи не міг навіть подумати, що мама так нахабно обдурить мене, її рідного сина!
Ще до війни моя мама виїхала на заробітки. Хоча я не розумів, що їй не подобалося в Україні – мала своє житло, роботу з нормальною зарплатнею. Ми тоді з жінкою вже жили окремо на власній квартирі, яку купили після весілля.
Мама зі мною навіть не радилася, просто одного дня зателефонувала та поставила перед фактом:
– У мене через 4 дні буде бус до Барселони. Треба, аби ти мене завіз на вокзал, бо я сама ті сумки не дотягну.
Ну вона вже доросла жінка, чого я буду її відмовляти? У Іспанії мама швидко знайшла якусь роботу на складі. Я в неї ні копійки не просив, та і вона не дуже проявляла бажання вислати бодай онукам якісь подарунки.
Але була одна проблема. Хоча так не можна називати рідну людину, але не знаю, як ще пояснити ту ситуацію.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Мама жила в одному будинку з бабусею, тільки на 2 поверхи вище. Моя бабця Богдана мала погане здоров’я, хворіла і влітку, і взимку. Ну і мама до неї щодня після роботи навідувалася, приносила ліки, а ми оплачували продукти та комуналку. Ну бо що, гнати бідну бабусю на роботу чи забирати пенсію? Я можу потурбуватися про рідненьку, для бабусі нічого не шкода.
Ну і коли мама поїхала в Іспанію, то ми з жінкою почали дивитися за бабусею. Правда, було трохи складно, бо ми живемо взагалі в іншому кінці міста і десь годину мінімум по корках їздили туди-сюди. На щастя, моя жінка Неля має медичну освіту, знала, які ліки купувати, як правильно уколи ставити. Частенько залишалися на ночівлю, коли бабусі геть кепсько було.
Мама свою квартиру на 3 поверсі у тому будинку почала здавати в оренду. І ми ще й мали наглядати за орендарями, перевіряти, чи вони ніякі меблі не вкрали чи не зламали. Однак, ті гроші вони кидали мамі на банківську картку.
Я думав, що хоча б ті кошти з оренди мама даватиме на бабусю. Бо ви ж знаєте, які ліки дуже дорогі, підскочили в ціні.
– Гроші? Які?
– Мамо, з оренди. Бо сама розумієш, у мене жінка та 2 дітей, я їх ще маю годувати.
– Знаєш, вони мені потрібні, я відкладаю. Давай зробимо так – я приїду та напишу офіційну відмову від спадку, нехай бабуся тільки на тебе квартиру переписує.
Ми так домовилася на словах, діло до паперів не дійшло. Щоразу, як мама приїздила в Україну, то казала, що дуже зайнята. І з часом ми самі забули про цю угоду, якось вилетіло з голови.
Однак, коли почалася війна, то бабуся взагалі здала позиції. Не могла піднятися з ліжка та пройтися в туалет. Ми тоді взяли дітей та переїхали до бабусі, а в нашій квартирі жили родичі з Маріуполя, вони біженці. Найбільше мене тоді засмутила поведінка мами, бо вона зателефонувала тільки 27 лютого і просто запитала, як справи.
Ми зі всіх сил старалися лікувати бабусю. На жаль, 23 грудня її не стало, якраз перед Різдвом. Тоді ми не сиділи разом за столом, а гірко плакали в лікарні. Найбільше ревіла моя жінка, бо вона дуже сильно прив’язалася до бабусі.
Мама приїхала 24 зранку, добре, що хоча б на похорон встигла. Я сам не хотів підіймати тему про квартиру, не на часі. Однак, мама тоді почала щось говорити про рієлтора:
– Ну де тут якась нормальна контора? Вони завтра працюватимуть?
– 25 грудня вихідний день. А тобі нащо?
– Та поки тут на тиждень приїхала, то хочу швидко ріелтора закликати, аби він оцінив бабину квартиру.
– Для чого це тобі треба?
– Та як для чого? Я хочу ці дві квартири продати, а в Барселоні куплю якусь двушку. Ну нащо мені в цій гнилій країні жити? Ще й не знаю, коли ця війна закінчиться?
– Мамо, але ти обіцяла…
– У мене змінилися плани.
Так ми на свята посварилися, навіть Новий Рік разом не святкували. А мама вже виставила оголошення про продаж тих квартир. Ціна там чималенька, бо то центр Львова, ще й старі австрійські будинки.
Нам би не завадили ті гроші. Адже моя жінка вагітна 3 дитиною і нам буде тісно у двушці, де ми зараз живемо. Таке враження, що мама нас взагалі за родину не вважає і ніяк не збирається допомагати.
Дуже розчарований її вчинком. Не знаю, де взяти ще гроші на нову квартиру. І як їй взагалі не соромно?!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!