Я завжди мріяла про ідеальні стосунки з чоловіком. Хоча приклад з дитинства бачила не найкращий. Мій тато був досить жорстоким, життя з ним казкою назвати важко. Щодня він влаштовував скандали. Ніколи й слова вдячності не сказав.
Хоча мама зі шкіри лізла, аби догодити. Прокидалась о 5 ранку і готувала, перше, друге й компот, все, наче з ресторану. Ненька вчила мене всього, але й наполягала:
– Доню, шукай собі доброго чоловіка. Нехай не красень буде, не багатий, головне, щоб добрий!
Звичайно, я не послухала. Андрій був найгарнішим з тих, кого я знала. Всі довкола казали, що ми чудова пара. І це мені подобалось. Весілля зіграли велике, гарне. Нам пощастило, адже жити мали де, від бабусі мені дісталася однокімнатна квартира.
Та вже з перших днів я зрозуміла, Андрій зовсім не проста людина. Він відразу чітко сказав:
– Коли я прокидаюсь, ти вже маєш мати гарний вигляд. Я не хочу бачити тебе заспаною і нечесаною.
Я, так само як моя мама, щодня прокидалась вдосвіта. Чепурилась і починала готувати, аби завжди в хаті було свіженьке і смачне. Але Андрій однаково знаходив в усьому недоліки. Я завжди почувалась недостатньо гарною і вправною для нього.
– Дивись, я ж добре заробляю, в тебе все є. Чому й ти не хочеш постаратися для мене?
Минуло два роки нашого шлюбу і я зрозуміла, що зовсім нещаслива. Я з жахом думала, що з цією людиною доведеться доживати віку. І все це я терплю у власній квартирі. Тієї миті я негайно пішла до чоловіка і повідомила:
– Я подаю на розлучення.
– Чого раптом.
– Я не хочу так жити.
Він благав пробачити. Обіцяв, що зміниться, дарував квіти. Та я знала, що нічого доброго вже не буде. Ми розійшлися.
Словами не передати, як добре мені було самій. Нарешті я відчула, що щаслива. Вірила, що можу мати нормальне життя. Та раптом я зустріла Максима. Він здавався дуже добрим і щирим. Далеко не красень, але дуже приємний. Ми почали зустрічатися. з ним мені завжди було весело та затишно.
Я дуже мріяла про дітей. Все ж вже 28 років. Того й погодилась вийти за Макса. Жити з ним було легко, наче з близьким другом. Він сприймав мене такою, як я є.
Одного разу я вирішила зробити коханому сюрприз. Приготувала його улюблені голубці. Пів дня стояла за плитою. Все вийшло чудово. Коли Макс прийшов вечеря вже була на столі. Він так зрадів, побачивши страву. І тут я зрозуміла, що забула придбати сметану.
– О, Господи! Я сметану забула!
– То можеш викидати ті голубці, без сметани не їстиму!
Я стояла, як вкопана й не знала, що сказати.
– Вже біжу в магазин! Зачекай 10 хвилин.
І тут мій чоловік вибухнув… сміхом.
– Ти що? Який магазин? Нащо мені та сметана?
Він міцно обійняв мене. Сльози виступили на очах. Я розуміла, наскільки травмована попередніми стосунками. Але щаслива, що змогла все змінити у своєму житті.
Як гадаєте, якою має бути дружина? Чи мусить вона догоджати чоловікові?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!