Мене завжди дивувало, чому деякі працівники залізниці так жахливо поводяться. Розумію, робота в них важка і пасажири різні трапляються. Та це не привід буди нахабою.
Місяць тому я їхав зі столиці, де мені зробили операцію, взяв квиток у плацкартний вагон, аби не переплачувати. Зараз не ті часи, щоб грошима розкидатися. Мені вдалося випросити нижню полицю і досить довго верхнє місце залишалось вільним. Лишень пізно на вечір у вагон зайшла старенька бабуся. Виявилось, що саме вона моя сусідка.
– Бабулю, не можу поступитися місцем, в мене шви можуть розійтись.
– Нічого, синку, якось залізу.
Я все думав, що хтось самотужки запропонує помінятися зі старенькою місцями, та усі вдавали, що не помічають її. І я звернувся до провідниці:
– Можливо ви посприяєте? Старенькій важко буде.
– Може її ще в СВ поселити? Знала, який квиток брала.
Бабуся знітилася:
– Не переймайся, синку, якось буде. Знаєш, я ж ніколи не думала, що доведеться в такому віці подорожувати. Але життя зараз дуже важке. Я ж з Херсонщини. Рік тому виїхала, потім жила в сина. Та невістці я набридла, от зараз до донечки їду, може прийме. Повертатись мені нікуди.
Так прикро було це чути. Чим людина заслужила на таку старість. Тут бабуся попросила провідницю допомогти їй розкласти постіль.
– Ні, ну ви вщент знахабніли. Я вам не прислуга! В мене повно роботи.
– А можна хоч водички на чай гарячої? Я заварку маю.
– Це вам не ресторан! Йдіть і набирайте.
– Як вам не соромно? Це ж ваша робота! – не витримав і втрутився я .
– А ти мені ще розкажи про мої обов’язки! Розвелося нахаб!
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Усі мовчки за цим спостерігали. Бабуся намагалася піти набрати води, та потяг хитався і вона мало не впала.
– Ви що не бачите, що їй важко? – знову сказав я.
– То нехай би вдома сиділа!
– А немає в мене вже дому. – заплакала старенька.
Я не зізнався, але потайки зняв цю останню розмову на відео. І відразу ж виставив в соцмережах. За пів години провідниця прибігла з вимогою видалити ролик.
– Мене звільнять, ви що!
– Чому? Це ж не ваш обов’язок пасажирам допомагати?
Довго вона благала, та я не видалив відео. Потім ще проклинала на прощання. Та, як на мене, таких людей слід карати, інакше їх не перевиховати. Згодні?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!