Один з майстрів працював на шостому поверсі будівництва. В один момент йому потрібна була допомога, тому він став гукати співробітника, який в той момент працював не землі. Через будівельний шум останній не почув начальника, тому і не відгукнувся.
Тоді чоловік став метикувати, як привернути увагу іншого. Він вийняв з кишені монету й кинув її вниз прямо біля ніг робітника. Майстер здивувався своїй влучності й вже був в очікуванні, що робітник гляне вгору з цікавості, звідки впала монета. Однак той мовчки взяв монету й поклав собі до кишені. Без жодного подиву, він продовжив працювати.
Майстрові дуже потрібна була допомога, тому він почав кидати ще монети: спершу 10 копійок, потім 50, згодом гривню. Однак робітник продовжував складати кошти в свою кишеню, однак при цьому не відривався від роботи.
Його терпінню вже прийшов кінець і він взяв невеличкого каменя й кинув прямо в чоло робітника. Лише тоді той звернув увагу на майстра.
Те ж трапляється і в нашому щоденному житті. Господь постійно прагне звернути нашу увагу, щоб поспілкуватися, однак ми постійно чимось зайняті. Він робить нам маленькі дарунки, а ми вважаємо це просто удачею і взагалі не дякуємо за них. От як тільки Господь кидає вже маленького камінця в наше життя, то ми одразу згадуємо про його існування та просимо допомоги.
Щоб в житті було менше камінців, потрібно вчасно дякувати Богу за те, що ми маємо.
Не чекайте тієї пори, щоб прилетів камінь, після якого Ви точно звернетеся до Нього.
Ви згодні з думкою автора?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!