У нас так заведено – батьки мають дітям допомагати. Врешті, часи зараз такі, молодим вкрай важко. От і коли наша донька Настя заміж вийшла – ми квартиру подарували. Однокімнатну, але затишну. Потім чоловік ще й допомагав зятеві ремонт робити.
Ми щиро сподівались, що свати також допоможуть, гроші подарують. Але вони принесли всього двісті євро. А тоді ще й на море поїхали, хоча в молодих на весільну подорож грошей не було. Я не витримала й запропонувала:
– То візьміть із собою на море дітей?! Нехай хоч тиждень відпочинуть.
– У них все життя попереду. Ще встигнуть, а ми не молоді, маємо оздоровитися.
Відтоді минуло шість років. У нас підростає онук. Зараз донечка знову вагітна. Ми щомісяця виділяємо дітям по п’ять тисяч гривень. Донька працювати не може. Зять заробляє де лишень вдається. Після офіційної роботи шукає підробіток. В мене серце розривається, коли бачу, як вони бідують.
А коли почалась війна ситуація лишень погіршилась. Ціни зросли, комунальні оплачувати важко. А як тісно молодим в цій однокімнатній квартирі. Нещодавно я дізналась, що сват буса вантажного продав. Спитала зятя:
– Може батьки вам трохи допоможуть? Треба ж до народження дитини готуватись.
– То їхні гроші, я не проситиму і ви не лізьте.
Та як я могла втриматися. Зателефонувала свасі:
– Скоро в нас онука народиться. Ми мусимо допомогти молодим придбати більшу квартиру. Ви буса продали. Дайте 5 тисяч доларів ви й ми 5, нехай обміняють житло на більше.
– Та ви що? Ми 30 тисяч на путівку витратили. Їдемо в санаторій. Грошей нема!
– А решта де?
– Чоловік вже домовився про купівлю нової автівки. А я хочу пройти курс косметичних процедур для омолодження. І послухайте, наші діти вже дорослі. То нехай самотужки розв’язують свої проблеми.
– Хіба ж так можна. Нащо вам пенсіонерам нова автівка?
– А це не ваша справа. Діти мали б вже нам допомагати. Але від них не дочекаєшся.
Посварилася я зі сватами. Та це ще не кінець. Того тижня зятя у військо забрали. Просто на вулиці. Навіть додому не пустили з дружиною та сином попрощатися. І що ви думаєте. Свати однаково в санаторій поїхали. Не розумію я їх. Дуже дивні люди.
А ви як вважаєте, мають батьки дітям допомагати?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!