Скільки себе пам’ятаю, ми з Оксаною та Мартою з дитинства були найкращими подругами. Разом ходили у дитсадок, сиділа за одною партою та жили разом у студентські роки. Підтримували одна одну, коли були проблеми у стосунках чи у навчанні. Пам’ятаю, як Оксані хлопець зробив пропозицію, як ми разом обирали весільне плаття та запрошували гостей на свято, адже я була першою дружкою, а Марта – другою. Та і я потім стала нареченою та вони мені допомагали.
А вагітність? Тоді були не найкращі часи у країні, тому часто ділилися спільними речами для діток. Наприклад, стільчик для готування моєї Софії перейшов “у спадок” для Єгора, первістка Оксани. Пам’ятаю, як старанно відмивала його від малюнків, які залишила на згадку про себе донечка. А Марта подарувала мені декілька пар взуття для доні, адже у самої вже доросла дівчинка і виросла – шкода викидати. Разом гуляли у парку біля нашого садка. Ось тепер і наші малюки в одній групі разом, скоро до школи.
Однак, Оксана розлучилася та переїхала в Тернопіль. Здається, що саме тоді наша дружба почала руйнуватися. Звісно, що Марта залишилася зі мною. А Оксана рідко виходила на зв’язок, спершу телефонувала через день, потім – раз у тиждень в Скайпі, а вже через місяць навіть зі святами та днем народження не вітала. Та це життя, часом воно може бути жорстоким та непередбачуваним.
Ось недавно переглядаю стрічну новин на сторінці у Фейсбуці. Раптом бачу – а син Оксани одружився! Ще й святкування було таке пишне – розпис на березі моря, елітний ресторан та багато гостей. Написала подрузі у приватні повідомлення побажання щасливого життя молодятам та міцного здоров’я майбутнім онукам. Однак, навіть дякую не отримала! Прочитала і все. Дивно…
Декілька днів тому зустрілася з Мартою, випадково перетнулися у парку під час прогулянки з онуками. Сіли на лавочку, та поки малюки гралися на майданчику, почали говорити за Оксану.
-Бачу, що Єгор виріс, помужнів. Красивий, статний такий. Та і дружина у нього не сіра мишка. Вродлива та струнка – ну хоч з її обличчя воду пий! – розповідає Марта й показує фотографії з весілля
-Ну так, ти права. Але не розумію, чому нас не покликали? Там же на фото багато гостей, великий зал. Хіба подруга так на нас поскупилася? Знаєш, могла хоча б просто зателефонувати та розповісти про заручини, ми б з тобою пораділи від щирого серця! – сумно зітхаю.
-Ех, Юлю, та хіба ти досі не зрозуміла? Соромиться вона таких подруг, яки ми! Ти ж бачила. що там за люди на фото – всі такі ділові та в костюмах, немов бізнесмени та зірки. А ми хто? Звичайні жінки з мізерною пенсією. Тесть нареченої – власник мережі елітних ресторанів та нічних клубів в Одесі. Таких людей, як ми з тобою, на весілля хіба в ролі офіціантів та прибиральниць кличуть!
Вдома не могла спати спокійно. Весь час згадувала слова Марти. З одного боку вона права – такі гості, як ми, у конверті хіба можуть 200 гривень принести. Та і дорога далека, треба майже 10 годин їхати в одну сторону. А красиве плаття, туфлі та сумочка – це ж весілля, треба гарно та гідно виглядати! Але ми ж разом виросли… Могли б і запросити, адже не чужі люди. Стільки радості й горя пережили, що цілу книгу можна написати!
Добре, що хоча б з Мартою спілкуємося. Часто згадуємо про наші пригоди, але порожньо на душі. Немов без Оксани нема сенсу далі говорити про дружбу. Дівчина була лідером у нашій компанії. Гарно навчалася, закінчила школу з золотою медаллю та вступила ще й на державну форму навчання. Але завжди допомагала нам під час сесії. А зараз я боюся ще й Марту втратити, адже тоді зовсім залишуся без подруг!
На вашу думку, Оксана правильно вчинила? Чи намагалися б ви відновити спілкування з подругою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!