Як за ці два роки мені свекруха печінки з’їла – словами не передати. Це не людина, а монстр якийсь. Ми жили собі прекрасно в місті, винаймали житло, я працювала манікюрницею в салоні краси, гарні гроші заробляла, чоловік в СТО ремонтом автівок займався. У нас двійко дітей, молодшому цьогоріч до школи.
Та два роки тому просто перед святами в у Віри Іванівни стався інсульт. Чоловік не дав мені вибору, відразу заявив:
– Ми мусимо до мами переїхати, її треба доглядати!
– А як же діти? Назар на карате ходить, а Данило на танці. Школа в нас така гарна з поглибленим вивченням англійської. В селі ж жодного розвитку. А що я там робитиму?
– Маму доглядатимеш, я ж машини ремонтуватиму, це завжди треба. Зрозумій, це ненька, вона все мені дала, так не можна.
“Багато ж вона йому дала: Ні грошей, ні освіти, ні житла. Є за що дякувати!” – думала я, та сказати це чоловікові не наважилась. Тож переїхали ми в село. Діти були страшенно засмучені. Чоловік все казав, що нічого страшного, дитинство на лоні природи – це навіть краще. Та я бачила, як місцеві хлопчаки вештаються без діла і мало не плакала.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Доглядати стару було зовсім не просто. Вона увесь час вередувала й вказувала мені, що і як робити. Страви мої їй не подобались, прибирала я не достатньо старанно. Та найгірше почалось, коли Віра Іванівна стала на ноги. Це був справжній тиран в спідниці. Вона всіма командувала, я не мала права й дихати вільно в її хаті.
– Що це за скатертина?
– Я купила в місті, така стильна.
– Нікуди не годиться, кинь в сарай і знайди мою з квітами. І прасувати ти маєш краще. Чого вся постіль зім’ята?
– Вдома я взагалі її не прасувала.
– Ото й видно. Нечепура!
Я намагалась трохи заробляти, мала в селі кілька клієнток на манікюр, та свекрусі це не подобалось.
– Хіба це робота в чужих нігтях колупатися? Соромиш лиш сім’ю!
Цьогоріч на свята Віра Іванівна остаточно мене розлютила. Я не хотіла ні їсти, ні пити, лиш мріяла втекти кудись. А коли усі почали обговорювати мрії на новий рік я сказала:
– Бажаю, щоб цьогоріч ми нарешті повернулись до міста!
– Як? Тобі що в мене погано?
– Ви вже одужали! Вам краще. Житимете, як звикли, ніхто не дратуватиме.
Після свята чоловік зчинив скандал.
– Нащо ти мою маму засмутила?
– Вибач, я вже два роки засмучена. Чого я маю жертвувати своїм життям і розвитком дітей заради неї? Все, досить, вона вже здорова. Або ми повертаємось до міста з тобою, або без тебе!
Засмучена, я зателефонувала батькам. Та вони кажуть, що я не гарно вчинила. Мала б терпіти, бо в шлюбі так і треба.
Скажіть, що мені робити? Ця людина мене доконає! Я ж ще досить молода, а в цьому селі перетворилась на бабу.
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!