Оресту вже 75, мені 71. За роки ми накопичили досить солідну суму, майже 30 тисяч доларів. Звісно, що гроші нам на голову не впали, а дісталися важкою працею. Хоча мій чоловік на пенсії, але ще займається виготовленням кованих виробів – огорожа, декор, щось для криниці майструє.
Але роки даються в знаки. Він вже погано бачить, не може важкі інструменти тягати. Та і я сама ледь ради даю з тим городом. А місяць тому Оресту так погано стало, що ми швидку викликали. Старша донька Мирослава одразу все кинула та приїхала зі Львова.
А от молодший син Дімка навіть не приїхав, аби просто батька провідати. Тільки невістка сказала “у нас маленька дитина, ми не можемо її залишити”, коли я попросила сина привезти деякі ліки. Ще потім наслухалася від свахи, що як взагалі посміла у них вимагати гроші на операцію.
Але Мирослава весь час була поруч. Навіть на роботі взяла відпустку, щоб провідати батька. Часто внук Петро ще забігав після пар, аби з дідом побути. І Мирося відкладала кошти собі на ремонт. Однак, все до копійки віддала нам на операцію.
Син наче був відірваний від родини. За ті тижні, що Орест був у лікарні, він раз зателефонував. Просто поцікавився як здоров’я і все. Ні помочі, ні грошей на ліки ми від нього не дочекалися. Пізніше, як чоловіка виписали, то ми просили Діму нас у село завести.
– Мамо, там дороги нормальної нема до хати, я ще всі колеса продірявлю. Їдьте автобусом, батьків і так вже краще!
Тому Мирося просила свою куму, аби вона нас завезла до хати машиною.
Тоді ми з чоловіком зрозуміли, що час тепер віддячити донечці за поміч. І вирішили, що віддамо їй ті 30 тисяч доларів. Я чула, як донька казала, що Петрові час купувати окрему квартиру, бо він дорослий. Мирося розлучена, сама важко працює на 2 роботах, але все одно отримує мізер.
Тиждень тому вона якраз приїжджала у гості, допомагала на городі. То ми тихенько їм ввечері передали всі гроші в конвертику. Мирослава плакала, цілувала нам руки.
Однак, я не знаю, яка то сорока защебетала Дмитрові, але він дізнався про гроші. Одразу прилетів до села, ще взяв жінку та тещу. Завалилися до хати зі скандалом:
– То у вас геть совісті нема, свахо!
– А про нас ви подумали! А про внуків своїх?!
– Мамо, ти така підла людина!
Стояли над душею та кричали. А потім син взагалі пригрозив судом:
– Добре, тоді я на тебе заяву подам. І відсуджу половину цієї хати, будеш знати! Егоїсти!
І Діма вже пішов до суду. Каже, що ми вчинили несправедливо і зараз він також має отримати від нас гроші. Мирося знайшла нам гарного адвоката, сама за нього платить.
Але кожна курка в селі обмиває нам кісточки! Хтось з сусідів каже, що ми вчинили правильно, а інші так косо дивляться, наче ми Україну продали.
Тільки хіба син забув, що відвернувся від батьків у скрутну хвилину? Що навіть не їхав до Ореста в лікарню? Навіть не привіз якісь ліки чи гостинці.
Батькам варто віддати половину житла синові? Чому Ви так вважаєте?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!