Після того, що вчора сталося я досі не можу оговтатись. Насправді спокою в нашому домі немає вже давно. Пів року тому свекруха повернулась з Європи. Вона виїхала, коли почалась війна і досить непогано там влаштувалась. Та згодом почала скаржитись, що не може звикнути до тамтешнього менталітету. Врешті приїхала.
Оскільки в її квартирі оселились наші родичі з Бердянська, мамі довелось жити з нами. Я відразу зрозуміла – просто не буде. Мало не щодня Інна Петрівна влаштовувала гуляння. Вона запрошувала родичів або ж друзів, накривала столи.
– Може не варто в такі часи грошима розкидатись? – зауважив якось чоловік.
– Зрозумій, я за всіма скучила. Та й хіба не заслужила.
Свекруха розкидалась грошима, купувала дорогі наряди, ходила в салони. А запрошувати гостей не перестала і через два місяці. На Різдвяні свята також напланувала чимало заходів. Ми не сперечались, адже на все це вона витрачала свої гроші. Хоча й присутність чужих людей усім остаточно остогидла.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Та три дні тому сталася біда. У нашого сина піднялась висока температура. Збити її ми не могли, довелося викликати швидку. А наступного дня нам повідомили – в дитини двостороннє запалення легенів і це дуже небезпечно. Малюка залишили в лікарні.
Ми з чоловіком не знаходили собі місця, а свекруха продовжувала планувати застілля. Тоді чоловік чемно її попросив:
– Скасуй усе, у нас дитина хвора.
– Я не можу, вже продукти купила, та й люди розраховують.
– То святкуйте у когось іншого.
Вона обіцяла все владнати. Усі ці дні ми ночували з сином в лікарні. А потім його стан покращав і нам дозволили поїхати додому на ніч. І ось ми приїжджаємо, а вдома грає музика, повно людей.
Тоді мого чоловіка, наче підмінили. Він оскаженів. За кілька хвилин вигнав усіх, а тоді підійшов до свекрухи та сказав:
– Збирай речі та завтра переїжджай.
– Куди це?
– Мені байдуже. Хоче виганяй квартирантів, хочеш – орендуй житло. Твоя справа.
Вона сперечалась, щось пояснювала, та він не хотів слухати.
– Як можеш ти веселитись, коли твій онук такий хворий? Безсоромна.
Наступного дня вона поїхала. Жодна з тих подруг, які так радо відвідували її гостини, не запропонували притулок. Кілька днів Інна Петрівна жила в готелі, а тоді вирішила їхати назад в Німеччину. Мені дуже прикро, що все так сталося. Але я розумію чоловіка.
На вашу думку, він правильно вчинив? Чи це вже занадто?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!