У мого чоловіка є тітка, Марина Василівна. Жінці вже під 60, а вона така дурна, що просто словами не передати. Геть від світу відбилася і родини не тримається.
Вона не має ні чоловіка, ні дітей. Ще як я тільки познайомилася зі своїм чоловіком Матвієм, то він мало розповідав про таку родичку. Певно, сам її соромився. І мені було дуже дико слухати принципи пані Марини.
– Нащо мені той шлюб? Я що, така нещаслива без чоловіка? Навпаки, мені дуже добре. Я насолоджуюся життям, – постійно казала тітка.
І пані Марина дійсно дуже сильно насолоджувалася життям. Була у Єгипті, Туреччині, купувала автобусні тури до Європи. Звісно, привозила нам якісь магнітики та сувеніри, але мені те добро до одного місця.
Так минуло вже 10 років. Ми після весілля з Матвієм купили невеличку однушку на Левандівці. Самі зробили ремонт, деякі меблі нам віддали родичі безкоштовно. Але то мала бути наша тимчасова квартира. За рік-другий ми б собі відклали та могли купити у новобудові гарну, простору, з більшим метражем.
Однак, не так сталося, як гадалося. Тільки ми закінчилися ремонт – я завагітніла. Всі заощадження пішли на Софійку. Звісно, було трохи важко, бо мій Матвій сам забезпечував родину. Він тоді працював таксистом та не так багато заробляв, як хотілося б.
А коли Софійці виповнилося 4, то я народила донечку Єву. Знову декрет, знову витрати на малюків. Добре, що хоча б ми мали одяг та іграшки від старшої доньки. Однак, вчотирьох жити в однушці стало дуже тісно, ми не мали місця, куди поставити ліжечко, тому Єва спала у колясці. А ванночку ми взагалі тримали у коридорі.
Тоді вже задумалися про нову квартиру. Звісно, наші фінанси співали романси. І я подумала, що було б добре обмінятися квартирами з пані Мариною. Її трикімнатка квартира перейшла у спадок від покійної матері (Матвія бабусі). А оскільки вона не мала дітей, то відповідно, житло за законом мав би успадкувати Матвій.
– Вам відати цю квартиру? Смієшся чи що?
– Але ви можете переїхати в нашу однушку. Нас 4 ми не поміщаємося.
– То я винна чи що? Руки в ноги і їдь на заробітки, раз така розумна.
З пані Мариною навіть свекри говорили. А їй хоть би що! Вперлася, що квартиру не віддасть і все. Але ж ми не виганяємо її геть, не забираємо силоміць ключі, а просимо про обмін. Нащо жінці велика трикімнатна квартира? Вона навіть кота не тримає вдома!
Раз ми так посварилися, що вона аж з квартири вигнала. Ми майже 3 місяці не спілкувалися з нею.
І от пару днів тому я дізналася, що вагітна 3 дитиною. Тоді вже не стала церемонитися з тіткою, ми пішли з чоловіком та написала заяву до суду. Раз вона не розуміє по-доброму – то будемо судитися, законодавство допоможе.
Свекри та інші родичі нас підтримують.
Але знаєте, ми б не йшли на цю стежку війни, якби тітка елементарно погодилася на умови. Ми ж просили спокійно, без скандалів, пояснювали ситуацію. Тим паче, ми родичі, а не чужі люди. Рідним треба допомагати!
А так вийшло, що всі ці роки пані Марина була егоїсткою. Вона навіть нам на дні народження нічого не дарувала. А коли свекрусі знадобилася операція – то розвела руками. То ж її молодша сестра! Тому ми з чоловіком взяли кредит, аби оплатити свекрусі лікування.
Може хоча б ця ситуація чогось та й навчить тітку. Аби вона арешті оговталася і спустилася на землю.
Дівчина вчинила правильно чи ні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!