Моя покійна мати була хорошою жінкою. Щиро любила мою Катерину, ні разу її не кривдила та не сварилися. А коли у нас народилася донька Марія – то так залюблювала і балувала онучку. Навіть більше ніж ми.
Однак, не довго вона прожила. Ще у 2009 виявили злоякісну неоперабельну пухлину. Ми з жінкою постійно були поруч, годували маму, доглядали, купали її. А останні 2 місяці взагалі забрали маму до себе жити у квартиру.
У 2010 мами не стало. Вона просто чахнула на очах день за днем. Але мама завбачливо оформила спадок – бізнес переписала на мене (невеличкий магазинчик з продуктами), а квартиру оформила на Марію. Але доньці тоді лиш 8 було, тому до її повноліття ми керували житлом.
Квартира у мами невеличка, але у хорошому районі та з гарним ремонтом. Тому вирішили її здавати в оренду та кошти відкладати на майбутнє доньки. Так у нас була змога возити її у табори та на море, потім оплачувати навчання в університеті.
Але ми з Катериною просили тільки одного – аби Марія ні в якому разі не зарікалася за квартиру. Бо знаєте, як то є нахабні люди та захочуть скористатися моментом.
Тільки донька нас не слухала. Нещодавно вийшла заміж за свого одногрупника. Петро мені одразу не сподобався. Не місцевий, приїхав з якогось Богом забутого села. Вчитися не хотів, постійно прогулював пари і Марія брала з нього приклад. А через рік стосунків розписалися. Звісно, ми просили не поспішати, але хіба батьків хтось послухав тоді?
Ну і Марія переїхала зі своїм кавалером на квартиру бабусі. Але нещодавно приходить і заявляє:
– Мам, тату, ми напевно будемо це житло розмінювати.
– Як це?
– Ну ми двушку продамо та купимо 2 однушки. Одну будемо здавати, у другій будемо жити.
– Хто ж тебе так напоумив?
– Петя. Тим паче, зараз вигідно ось так робити бізнес. Оренда дорога зараз, рахуйте, що просто так на рівному місці пару тисяч заробимо.
– Цікава ідея. А твій чоловік не хоче сам заробити на власну квартиру? Чи треба спадок бабусі продавати? Він ж ні копійки не вклав, а так командує!
– Мамо, ми знаємо як краще!
Ну і тиждень тому Марія все-таки розміняла квартиру. Але план не вдався – вони переїхали у стареньку однушку на околиці міста, біля залізниці. Квартира стара, з поганим ремонтом. А на іншу частину Петро купив машину. От просто взяв та обхитрив нашу доньку!
Вчора Марія приходила жалітися:
– Мамо, позич мені 5 тисяч.
– Як це позич? А де твій чоловік пропав?
– Ну в нього вся зарплата йде на паливо для машини, вона дорога в обслуговуванні. А я от купую продукти та оплачую комуналку.
– Чудово твій Петька влаштувався! За чужі гроші і квартиру має, і машину! Та він просто тебе використав.
– Тату, я так і знала. що ти Петра не любиш! Нащо такі дурниці говориш?
– Знаєш, доню, я тебе дуже люблю. Але попереджав, що не варто крутити такі афери з житлом. А ти мене не послухала. То як ти так казала? Ми самі розберемося без ваших порад? Ну прошу, прапор вам у руки – розбирайтеся самі!
Мені ні каплі не соромно, що я відмовив єдиній дитині. Треба було раніше мене слухати та за розум братися. А зараз нехай самі ту кашу розхльобують.
Вибачте. Даних поки немає.