У нас з чоловіком гарна сім’я. Маємо сина – Єгора. Все б нічого, та хлопцеві вже 32, а він і не збирається дорослішати. В голові одні гульки, ніякої серйозності. Чоловік взяв до себе на фірму працювати, бо деінде його точно не терпіли б. За дівчат можна і не питати – сьогодні одна, завтра інша. Ми вже онуків хочемо, а Єгор і чути за одруження не хоче.
– Коли ти вже нагуляєшся?! Ми з батьком так ніколи онуків не дочекаємося!
Але наші розмови його не дуже хвилювали. Та останнім часом син ходив якимось чи то задуманим, чи сумним. Це на нього зовсім не схоже було. І якось за вечерею чоловік все ж запитав чи нічого не трапилося.
– Мамо, тато, Аня вагітна.
– Яка Аня? Як вагітна? Коли? Та, не важливо вже, що то за Аня. Володя! Я стану бабусею!
Ця розмова перевернула все з ніг на голову. Моїй радості не було меж. Та не всі цю радість поділяли. Син був як у воду опущений.
– Чого ти такий сумний? Радіти треба. Одружишся, матимеш дружину, дитину. Все як годиться справжньому чоловіку.
– Тату, яке «одружишся»?! Не збираюся я цього робити. Треба інакше вирішувати цю проблему.
– «Проблему» – це так ти називаєш? Проблема – це твоя легковажність. Бо спочатку треба було одружитися.
– Ну нічого, одружиться тепер. Іншого вибору немає. Дитині потрібна сім’я.
Ми бачили, що такий розвиток подій не подобається Єгору. Але він знав, що іншого шляху немає. Та й проти батька він не піде. Тож на вихідних син привів Аню до нас, знайомитися. Дуже мила дівчина, нам сподобалася. Хоча і до знайомства, вона вже нам подобалася.
Ще через два тижні ми зустрілися з майбутніми сватами. Визначилися з весіллям. Вирішили велике не робити, тільки для близьких. Тож через місяць діти розписалися. Ми з Володею купили їм квартиру, все облаштували. Аби тільки діти гарно жили.
Я бачила, звісно, що син мій не надто радий всьому, що відбулося. Але думала, налагодиться, звикнеться.
Зовсім скоро у нас з’явився онук – Олексій. Якими ми були щасливими, словами не передати. Свати живуть далеко, тому ми з чоловіком старалася якомога більше допомогти Анічці. Я ледь не щодня приходила до них. То їсти приготую, то попрати треба, то одяг випрасую. І звичайно допомагала з Льошкою. То покупати, то спати вкласти, чи піду погуляю з ним, щоб Аня відпочила.
Сина вдома майже не було, все на роботі допізна. Думала, нарешті посерйознішав, за сім’ю думає. Та вже почав додому не приходити ночувати. Невістка спочатку й не казала. Вже потім призналася. Володя з ним зразу поговорив. Та виявилося марно. Дружині казав, що на роботі, а з роботи відпрошувався додому. Де і з ким його носило невідомо.
Навіть про розлучення ми дізналися від невістки.
Ми ще намагалися поговорити з Єгором. Та він обвинуватив у всьому нас. Бо ми змусили його одружитися, онук нам більше за сина треба.
Одним словом, подався наш синочок невідомо куди. Квартира записана на онука, тож Аня з Льошкою там живуть. Добре хоч дозволяє нам бачитися і допомагати з малим.
Ми тепер з невісткою більше спілкуємося, ніж з сином. Єгор бачте образився, бо батько сказав, що додому можеш не повертатися. То орендує квартиру і живе сам, бо коханка його покинула.
І чого йому нормально не жилося? Може одумається ще, та й повернеться до дружини і сина.