Два роки тому не стало мого свекра. Якраз почалася вся ця історія з пандемією, а в нього слабке серце. Не витримав такого навантаження, боровся за своє життя, але потух, немов та свічечка.
І так свекруха залишилася сама. Вона жила у селі Шкло, це десь годину часу (або ж навіть менше) їхати машиною від Львова. Ми з чоловіком прекрасно розуміли, що це великий для неї стрес, тому намагалися допомогти. Я навіть на роботі взяла відпустку на 2 тижні, щоб бути з нею поруч. Вона майже не вставала з ліжка, постійно плакала. Всі хатні справи я взяла на свої плечі – доглядала за будинком та городом, годувала тваринок, хоча я дуже боюся корови Мані.
Чоловік викликав майстрів, щоб перекрили дах, поставили новий паркан, а потім ще й провели кабельне телебачення.
І здається, що свекруха помалу отямилася від такого стресу, стала на ноги. Ну от повернулися до неї сили та жага жити далі. Ми онуків привозили до неї, щоб сумно не було. А ще купили маленьку кізоньку. Звісно, що також фінансово підтримували – оплачували комунальні послуги, привозили продукти, ремонт за свої кошти зробили.
Однак, зараз ми опинилися у глухому куті. Тоді ми поїхали забирати діток від свекрухи, бо закінчилося дистанційне навчання. Сіли за стіл повечеряти, а старенька почала говорити:
– Так тяжко зараз самій поратися. Я вже не така молода, як раніше. Ще й серце щось пустує, руки тремтять.
– Ми будемо до вас приїжджати. Тим паче, сусідка Зоя до вас приходитиме, якщо погано стане. Вона ж лікарка, допоможе.
– Та я не про це. Може б то мені хату та господу продати й до вас переїхати жити? Кватира велика, на всіх місця вистачить.
Я аж чаєм подавилася.
– Ем, ми ще подумаємо, добре? – ніяково відповідає чоловік.
Не хочу нічого поганого сказати про свекруху, вона дуже хороша жінка. Але жити з нею під одним дахом…ну таке собі задоволення.
По-перше, це квартира у місті. Тут нема ні городу, ні саду. Вона що на балкон козу принесе?
По-друге, за нею треба доглядати. А у мене з чоловіком відповідальна робота. Думаєте, що вона нам з дітками допоможе? Тут швидше син та донька за нею бігатимуть.
Ну і по-третє. Мені буде не комфортно жити зі свекрухою в одній квартирі. До нас можуть прийти друзі, ми слухаємо голосно музику чи дивимося фільми. Ну, врешті-решт, я ще хочу зі своїм чоловіком на одинці побути.
Тим паче, моя мама на 2 роки старша від свекрухи. І не скаржиться на здоров’я, сама може і город копати і дрова рубати.
Словом ми з чоловіком бачимо тільки два варіанти – або спеціальний пансіонат або ж нехай свекруха далі живе у селі.
Не зрозумійте мене не правильно, але дуже сумніваюся, що жінка, яка народилася та виросла у селі, зможе нормально пристосуватися до нашого ритму життя! Тим паче, на старості років.
Однак, як про це натякнути свекрусі? Адже вона дуже вразлива, може образитися. Але впевнена, що переїзд до міста – це дуже погана ідея!
А ви підтримуєте таку думку жінки? Що б ви зробили на її місці?
Фото з відкритих джерел
Напишіть нам в коментарях у Facebook!